Тесс Ґеррітсен - Клуб «Мефісто»

– Ця кисть не може бути медичним відходом? Може, після ампутації в лікарні?

Заговорив Фрост:

– Я дав запит у всі медичні центри Бостона й передмість. В останні два тижні було дві ампутації кисті, одна в Массачусетській центральній, інша – в «Пілігримі». Обидві – внаслідок травми. Перша – інцидент із ланцюговою пилкою. Друга – напад пса. В обох випадках кисті були покалічені так, що пришити їх назад було неможливо. А в першому це взагалі був чоловік.

– Це кисть не з медичних відходів, – мовила Джейн. – І не пошкоджена. Її відрізали дуже гострим зазубреним лезом. Також без особливих хірургічних навичок: зрізано кінчик променевої кістки, без жодних спроб контролю крововтрати. Ані перев’язаних судин, ані розсікання шкіри по шарах. Просто чистий розріз.

– Комусь зі зниклих вона може підходити?

– Не в Массачусетсі, – сказав Фрост. – Ми розширюємо критерії пошуку до всіх білих жінок. Вона не могла зникнути дуже давно, бо ж кисть здається свіжою.

– Її могли заморозити, – припустив Маркетт.

– Ні, – заперечила Джейн. – Під мікроскопом не видно клітинних пошкоджень. Так сказала докторка Айлс. Коли тканини замерзають, вода, розширюючись, руйнує клітини, а вона цього не побачила. Руку могли тримати в холодильнику чи пакеті з льодом, як роблять для перевезення донорських органів, але її не заморожували. Тож ми думаємо, що власницю руки було вбито не більше ніж кілька днів тому.

– Якщо взагалі було вбито, – сказав Цукер.

Усі витріщилися на нього. Страшне припущення в його словах змусило всіх завмерти.

– Гадаєте, вона може бути ще жива? – мовив Фрост.

– Ампутації самі собою не смертельні.

– Ого, – відгукнувся Фрост. – Відрізати їй руку, не вбиваючи…

Цукер погортав решту знімків з аутопсії, затримався над кожним із зосередженістю ювеліра над лупою. Нарешті відклав їх.

– Убивці розчленовують тіло з двох можливих причин. Перша – суто практична, утилізація. Такі вбивці дуже самосвідомі й орієнтовані на ціль. Вони розуміють, що мають позбутися доказів і приховати свої злочини.

– Організовані вбивці, – вставив Фрост.

– Якщо за розчленуванням іде поширення чи приховання частин тіла, для цього потрібне планування. Це продуманий вбивця.

– Тут частини тіл зовсім не були приховані, – сказала Джейн. – Вони були розкидані по будинку – там, де, зрозуміло, їх знайдуть.

Ріццолі передала Цукерові ще стос фотографій.

– Ось ці – з місця злочину.

Психолог розгорнув теку й зупинився над першим же фото. Пробуркотів:

– Стає ще цікавіше.

«Він дивиться на відрізану руку на обідній тарілці, і йому спадає на думку саме це слово?»

– Хто накрив стіл? – підвів на Джейн очі Цукер. – Хто розставив тарілки, столове срібло, келихи для вина?

– Ми гадаємо, що це був убивця.

– Чому?

– Хто в біса скаже чому?

– Я про те, чому ви припустили, що це зробив саме він.

– Бо під однією з тарілок була розмазана пляма крові, там, де він її ставив.

– Відбитки пальців?

– На жаль, ні. Він був у рукавичках.

– Це свідчення попереднього планування. Продуманості. – Цукер знову перевів погляд на фото. – Стіл накрито на чотирьох. Це має особливе значення?

– Ми знаємо не більше за вас. У шафі було вісім тарілок, тож він міг би поставити більше. Але вирішив поставити чотири.

Лейтенант Маркетт запитав:

– То як вважаєте, докторе Цукере, з чим ми маємо справу?

Психолог не відповів. Він повільно гортав фотографії, зупинився на відрізаній руці у ванні. Тоді перегорнув до знімка кухні. У довгому мовчанні дивився на розталі свічки, на коло на підлозі. На те, що лежало в центрі кола.

– Здається, він готувався до якогось дивного ритуалу, – сказав Фрост. – Крейдяне коло, спалені свічки.

– Це точно скидається на ритуал. – Цукер підвів на них погляд, і від блиску в його очах у Джейн по спині прокотився холод. – Це злочинець намалював коло?

Ріццолі завагалася, стурбована цим запитанням.

– Хочете сказати – чи не жертва?

– Я не роблю припущень, сподіваюся – ви так само. Чому ви так упевнені, що це коло намалювала не жертва? Що вона не охоче взяла участь у ритуалі?

Джейн захотілося зареготати. «Авжеж, я б теж охоче погодилася, щоб мені відрізали голову». А вголос сказала:

– Убивця мав намалювати це коло та підпалити свічки. Бо ми не знайшли в будинку крейди. Намалювавши коло на підлозі, він забрав її з собою.

Цукер відкинувся на спинку стільця, задумливий.

– Отже, цей убивця розчленовує, але не приховує частин тіла. Не спотворює обличчя. Не залишає нічого криміналістам, що вказує на ознайомленість з правоохоронною системою. І однаково він дає нам, так би мовити, найкрасномовніший з доказів – частину тіла іншої жертви. – Психолог помовчав. – Він залишив сім’я?