Жан-Крістоф Ґранже: Ліс духів

– Я зробив тобі копію, – повів далі Ренарт. – Можеш одразу подивитись. Оригінал відправлю їм назад сьогодні ввечері. Завтра тобі офіційно передадуть справу. Або почекаємо кілька днів, і її віддадуть іншому судді. Берешся чи ні?

– А що це?

– Анонімне донесення. Схоже, милий політичний скандальчик.

– Яке крило?

Колега приклав праву долоню до скроні в комічній стійці струнко.

– Право на борт, мій капітане!

Водномить Жанну пронизало почуття власного покликання, сповнивши її впевненістю й надією. Її робота. Її влада. Статус судді, наданий президентським указом.

Вона простягнула руку над столом.

– Давай.

Жанна познайомилася з Тома на вернісажі. Вона пам’ятала точну дату. Дванадцяте травня 2006 року. Місце. Простора квартира на лівому березі, у якій проходила виставка фотографій. Її вбрання. Індійська туніка. Переливчасто-сірі джинси. Чобітки зі срібними пряжками в байкерському стилі. Вона була зосереджена на своїй цілі – на самому фотографі.

Жанна ковтала шампанське келих за келихом, щоб знешкодити будь-який власний внутрішній опір. Обравши жертву, вона любила пуститися берега і сама стати жертвою. Killing me softly with his song. Понад гамором лунала ця пісня у виконанні «The Fugees». Ідеальна музика для її душевного стриптизу, в якому вона поступово позбавлялася страху, скутості, сорому… Усе це вона подумки викидала геть, ніби ліфчик чи трусики, щоб досягти справжньої свободи – свободи бажання.

Водночас у неї в голові відлунювали попередження подружок: «Тома? Бабій. Йобар. Мудак». Жанна всміхалася. Було запізно. Шампанське вирубило її імунну систему. Він підійшов. Відіграв свій спокусницький номер. Поганенький, якщо чесно. Але за жартами проглядало його бажання. А за її усмішкою – її відповідь.

Із цієї зустрічі почалися негаразди. Перший секс відбувся надто швидко. Того ж вечора, в машині. А як казала її мати, поки в неї ще не поїхав дах: «Для жінки перший секс – це лише початок. Для чоловіка це початок кінця». Жанна злилася на себе, що так швидко піддалася. Що не зуміла томити його на повільному вогні…

Щоб компенсувати свій промах, Жанна відмовляла йому кілька тижнів після того, створивши між ними зайве напруження. Вони вжились у свої ролі. Він кличе. Вона відмовляє. Можливо, вона вже тоді намагалася захиститись… Жінка знала: щойно вона віддасть йому своє тіло, її серце піде слідом. І тоді почнеться справжня залежність.

Тома був хорошим фотографом – у цьому слід віддати йому належне. Однак решта – суцільна пустка. Він не був ні гарним, ні потворним. Точно не симпатичним. Скнара. Егоїст. Так, боягуз. Як і більшість чоловіків. Спільне в них із Жанною насправді було тільки одне – два сеанси психотерапії на тиждень. І глибокі рани, які вони намагалися залікувати. Міркуючи про це, вона могла пояснити своє кохання з першого погляду лише зовнішніми обставинами. Правильне місце. Правильний час. Більше нічого. Вона все це знала, а все ж продовжувала вишукувати в ньому чесноти, піддаючись постійному самонавіюванню. Жіноче кохання – єдина царина, де не курка несе яйце, а навпаки…

Це була вже не перша Жаннина помилка. У неї був дар натрапляти на поганців. І навіть на психів. Як той адвокат, який вимикав теплу воду, коли вона в нього ночувала. Він помітив, що після гарячого душу Жанна хотіла спати, а не кохатися. Або той айтішник, який просив її про стриптиз на вебкамеру. Вона припинила це, зрозумівши, що він не єдиний глядач. Або ще той мутний видавець, який спускався в метро в білих фетрових рукавичках і цупив книжки в букіністичних лавках. Були й інші. Стільки їх було, тих інших… Чим вона заслужила всіх цих навіжених? Стільки помилок, щоб зрозуміти єдину істину: Жанна була закохана в кохання.

Дівчинкою Жанна любила слухати одну й ту ж пісню по колу: «Не кидай її / Вона така вразлива / Бути емансипованою жінкою / Знаєш, не так і легко…» Тоді вона не розуміла прихованої іронії цих слів, але відчувала, що ця пісня якимось загадковим чином описує її майбутнє. Вона мала слушність. Нині Жанна Коровська, незалежна парижанка, була емансипованою жінкою. І справді, це було не так і легко…

Вона носилася від слідства до суду, від допиту до слухання, вічно сумніваючись у правильності обраного шляху. У тому, чи про таке життя вона мріяла. Інколи навіть підозрювала, що її конкретно намахали. Її переконали, що вона має бути рівною чоловікові. Гарувати на роботі. Відсувати почуття на задній план. Але чи це справді був її власний шлях?