Гарлан Кобен - Твоя перша остання брехня

— І ви гадаєте, що шпигування за мною — найкраще для неї?

Майя збільшила відео на весь екран і запустила його.

— До сьогоднішнього ранку я вважала, що це не зашкодить.

— А тепер?

Майя розвернула екран так, щоб Ізабелла його бачила.

— Дивись.

Вона сама не відчувала потреби переглядати відео знову, бо вже достатню кількість разів його бачила. Натомість зосередилася на обличчі Ізабелли, шукаючи ознаки стресу чи зради.

— І на що я маю тут дивитися?

Майя глянула на екран. Фальшивий Джо щойно відійшов від екрану і перестав його затуляти.

— Просто дивися.

Ізабелла звузила очі. Майя намагалася дихати рівно. Кажуть, людська реакція непередбачувана, коли летить граната. Це завжди припущення: ти стоїш поряд із побратимами і до твоїх ніг падає снаряд. Хто побіжить? Хто зіщулиться? Хто стрибне на гранату, жертвуючи собою? Можна спробувати спрогнозувати, але допоки гранату не кинуть насправді, ніколи не знаєш.

Майя неодноразово доводила товаришам свою надійність. Вони знали, що під тиском бою вона спокійна, зібрана й крута. Вона була лідером, який неодноразово демонстрував ці якості.

Дивна річ, але лідерство та холоднокровність не трансформувалися в реальне життя. Ейлін розповідала про свого маленького сина Кайла, який надзвичайно охайний та організований у садочку Монтесорі, зате вдома — справжній підсвинок. З Майєю вийшло приблизно те саме.

Тож поки вона стояла над Ізабеллою, коли на екрані з’явився «Джо» і посадив Лілі на коліна, а вираз обличчя Ізабелли не змінився, Майя відчула всередині тремтіння.

— Ну що? — спитала вона.

Ізабелла подивилась на неї:

— Що саме?

У Майї в голові щось клацнуло.

— Що ти маєш на увазі — «що саме»?

Ізабелла зіщулилась.

— Як ти це поясниш?

— Я не знаю, про що ви.

— Годі зі мною гратися, Ізабелло.

Ізабелла зробила крок назад.

— Я не розумію, про що ви.

— Ти подивилася відео?

— Звісно.

— То ти бачила того чоловіка, так?

Ізабелла промовчала.

— Ти бачила чоловіка, так?

Все одно мовчанка.

— Я поставила тобі питання, Ізабелло.

— Я не знаю, чого ви від мене хочете.

— Ти його бачила, так?

— Кого?

— Що значить «кого»? Джо! — Майя випросталась і схопила Ізабеллу за грудки. — Як, чорт забирай, він проліз до будинку?

— Будь ласка, місіс Буркетт! Ви мене лякаєте!

Майя притягнула її до себе.

— Ти не бачила Джо?

Ізабелла зустрілася з нею очима.

— А ви бачили? — її голос пом’якшав, вона майже шепотіла. — Ви кажете, що бачили Джо на тому відео?

— А ти… ти не бачила?

— Прошу, місіс Буркетт, — сказала Ізабелла. — Ви робите мені боляче.

— Чекай, ти кажеш…

— Відпустіть мене!

— Матусю…

То була Лілі. Майя подивилася на дочку. Ізабелла скористалася нагодою, відсахнулась і поклала руку на горло, наче її щойно душили.

— Усе гаразд, сонечку, — сказала Майя до дочки. — Усе добре.

Ізабелла зробила вигляд, наче їй перехопило подих, і проказала:

— Ми з мамою просто гралися, Лілі.

Лілі уважно дивилася на них.

Права рука Ізабелли досі торкалася шиї, яку вона потирала аж надто драматично. Майя розвернулася до няньки. Ізабелла швидко звела ліву руку, долонею до Майї, наче наказувала тій зупинитися.

— Я хочу отримати відповіді, — сказала Майя.

Ізабелла спромоглася кивнути.

— Гаразд, — сказала вона, — але спочатку мені треба випити трохи води.

Майя завагалася, тоді розвернулася до раковини, пустила воду, дістала склянку з шафки. У голові промайнула думка.

Це ж Ейлін дала їй ту приховану камеру.

Роздумуючи про це, вона піднесла склянку під кран. Наповнила до половини, повернулася до Ізабелли, а тоді почула дивне шипіння.

Майя закричала, коли біль, розпечений біль її поглинув.

Це було так, ніби їй просто в очі вдавлювали крихітні уламки битого скла. Коліна Майї підігнулися. Вона впала на підлогу.

Шипіння.

Звідкись із неба, повз печію, повз агонію до неї прийшла відповідь.

Ізабелла чимось бризнула в її обличчя.

Перцевий спрей.

Перцевий спрей не лише виїдав очі, від нього запалювалися слизові оболонки носа, рота та легень. Майя намагалася затримати дихання, щоби перець не заповнив легені, намагалася швидко кліпати, щоби сльози змили його. Але поки що не було ні полегшення, ні рятунку.

Майя не могла поворухнутися.

Вона чула, як хтось побіг і як зачинилися двері.

Ізабелла втекла.

— Мамо?

Майя дісталася ванної кімнати.

— З мамою все гаразд, люба. Намалюй мені щось, добре? Я за хвилинку повернуся.