На цю думку вона почала сміятися, та так, що аж заходилась і задихалась, і я вже не знав, чи то в неї істерика, чи такий вибух веселощів із власного дотепу. Щоб припинити цей сміх і змінити колір її обличчя, мені довелося постукати їй по спині, а потім дати ще келих вина.
— Ой-ой-ой! — відсапувалася вона. — Як приємно посміятися! Хвалити Бога, що ти приїхав. Ти ж захистиш мене, правда, любчику? Пробач мені, що я ото сказала. Звісно ж, не ти привів сюди те страхіття й не залишив у мене під дверима. Мабуть, це просто лихий і голодний собака Баскервілів сам приходить сюди, щоб лякати бідолашну Фанні.
— А ви пробачте мені, Фанні, що я не сказав про Джиммі, П’єтро і Сема, — промовив я і за одним духом вихилив свій келих. — Просто не хотів навалити на вас стількох лихих вістей одразу. А тепер слухайте. Через кілька хвилин до будинку під’їде Констанс Реттіґан. Вона хоче, щоб ви кілька днів перебули в неї і…
— Знову таємниці! — вигукнула Фанні, витріщивши очі. — Відколи це ти з нею спізнався?.. Та й однаково не буде з того добра. Мій дім тут. Якщо я поїду звідси, я пропаду, просто вмру. Тут мої платівки…
— Ми заберемо їх із собою.
— Книжки.
— Я знесу їх униз, до машини.
— А майонез… у неї такого немає.
— Я сам вам купуватиму.
— І місця в неї не вистачить.
— Вистачить, Фанні, навіть для вас.
— Вона…
І отак воно тривало, аж поки я не почув, як унизу загальмував біля тротуару лімузин Констанс.
— То що — ні, Фанні?
— Тепер мені вже добре, коли ти тут. Тільки скажи місіс Гутіерес, хай прийде і трохи побуде зі мною після того, як ти поїдеш, — весело відказала Фанні.
— Звідки такий оптимізм, коли ви ще годину тому були одною ногою в домовині?
— Любчику мій, із Фанні все гаразд. Той жахливий звірюка більш не прийде, я знаю, та й однаково… однаково…
Вибравши страшенно слушну мить, весь старий будинок здвигнувсь уві сні.
Двері кімнати Фанні зашерехтіли у своїй рамі.
І Фанні, наче вражена останнім пострілом, сколихнулась у кріслі й мало не задихнулася від жаху.
Я прожогом метнувся до дверей, розчинив їх навстіж і втупив очі у довгу ущелину коридору — з милю в один бік і з милю в другий, два довжелезні темні тунелі, вщерть виповнені вугільно-чорними потоками мороку.
Прислухавшись, я почув, як потріскує тиньк на стелі, як злегка тремтять двері у рамі. Десь без угаву бурмотів сам до себе унітаз — старий і холодний білий фаянсовий надгробок серед ночі.
У коридорі, певна річ, нікого не було.
Хоч би хто там приходив, якщо й справді хтось приходив, він притьмом зачинив двері й чкурнув чи то до парадного, чи то до чорного ходу, туди, звідки до будинку невидимим потоком линула ніч і безконечний звивистий струмінь вітру, що ніс із собою спомини про речі спожиті й речі викинуті, про речі жадані й речі нікому більше не потрібні.
Мене поривало чимдуж загукати в ті порожні коридори, викрикнути те, що я хотів викрикнути на нічному березі перед мавританським фортом Констанс Реттіґан. Іди геть. Дай нам спокій. Може, як на вигляд, ми й заслужили смерті, але насправді це не так.
Та я закричав у порожнечу:
— Ну годі вже, діти! Розходьтеся по своїх кімнатах. Ну ж бо, йдіть звідси! Отак, молодці.
Я почекав, доки уявні діти розійдуться своїми кімнатами, тоді повернувся, зачинив двері й фальшиво всміхнувся.
Фанні заспокоїлась. Чи вдала, ніби заспокоїлась.
— Із тебе вийде добрий батько, — із широкою усмішкою мовила вона.
— Та ні, такий самий, як і всі батьки, нерозсудливий і нетерплячий. Тим дітлахам давно слід було дати трохи пива й покласти їх у ліжка. Вам краще, Фанні?
— Краще, — зітхнула вона.
Я підійшов і обняв її.
— Усе минеться, — сказала вона. — А ти йди собі. Усе гаразд. Як ти сказав, тим дітлахам давно пора спати.
«Яким дітлахам?» — мало не бовкнув я, але вчасно похопився. Ну звісно, дітлахам…
— Отож Фанні спокійна, і ти можеш їхати додому. Бідолашний хлопчик. Перекажи Констанс, що я їй дуже вдячна, а втім, можеш і не переказувати, хай сама якось приїде, гаразд? Місіс Гутіерес пообіцяла прийти перебути цю ніч зі мною, вона спатиме на тому ліжку, я ж ним уже тридцять років не користуюсь, уявляєш собі? Я не можу спати лежачи, мені тисне груди. Місіс Гутіерес скоро прийде, а ти дуже милий, любчику, що приїхав мене навідати. Тепер я бачу, який ти добрий, ти ж тільки хотів уберегти мене від жалю за нашими друзями знизу.
— Це правда, Фанні.
— І в їхньому зникненні немає нічого незвичайного?
Читать дальше