Меган Миранда - Ідеальна незнайомка

Я дісталася до свого будинку за мапою на екрані телефону, навпростець.

Її ланцюжок, знайдений на задньому ґанку. Ось, звідки все почалося.

Вона цілими днями спостерігала за лісом. Збентежено вдивлялася в дерева. Непокоїлася через Бетані?

Якщо Бетані вбила Джеймса Фінлі, бо він забагато знав, то наступною мала би бути я? Зрештою, я була єдиним свідком, який знав, що машина в озері належала Еммі. Бетані мала моє посвідчення особи, підпис, біографічні дані. Еммі обіцяла їй допомогти й через вісім років з’явилася в Бостоні, щоб розшукати мене. Щоб заволодіти моїм посвідченням, біографічними даними, забезпечити новий старт для Бетані. І я в результаті поїхала з нею, просто до Бетані. Цікаво, чи Бетані побачила ще одну нагоду? Як з Джеймсом Фінлі на дні озера – його зникнення ніхто й не зауважив.

Ланцюжок на задньому ґанку, остання частинка, що від неї залишилася.

Востаннє, коли я її бачила, Еммі пильно стежила за лісом біля дому.

Боялася, що хтось має звідти з’явитися? І таки з’явився ?

Я відімкнула задні двері, ввійшла в коридор – Еммі заколисує звуками своїх кроків . Зупинилася біля її кімнати, зазирнула всередину. Дійшла до вітальні, постояла перед великими скляними вікнами й перейшла до кухні. Бетані вдарили чимось у скроню. Я уявляла дерев’яну битку, поліно. Поки Кайл не сказав, що її вдарили каменем. Додж стверджував, що знаряддя злочину ще не знайшли.

Раптом у мене ноги помліли. Я нахилилася до столу, втупившись у садового гнома з його мовчазною усмішкою. Фігурка з каменю, облуплена знизу фарба…

Я взяла гнома обіруч за капелюха, перевернула й оглянула знизу. Шматок червоного пальта відколовся біля основи. Дно вишкрябане. Я пробіглася пальцями по заглибинах і подряпинах; слабкий, ледь чутний запах відбілювача.

Ті дивні звуки серед ночі . Еммі під нашим будинком відчищала гнома від слідів крові.

Еммі Ґрей обкрутила нас усіх.

Її ніколи не існувало.

Це привид.

Зниклий.

Наступного ранку в школі з’явилася поліція. Я спостерігала, як під вікнами нашого класу зупинилися два автомобілі, учні тривожно зашепотіли, гудіння гучнішало. Під стелею затріскотів гучномовець системи оповіщення. Я знала, навіщо вони приїхали.

– Панно Стівенс, – сказав Мітч. – Відправте Тео Бертона до дирекції, будь ласка.

Тео витягнув уперед обличчя – до мене. Але я і бровою не повела.

Я не дивилася на Іззі, поки він не зібрав своїх речей і не вийшов із класу.

– Сюди, сер, – почулося з коридору. Кайл подбав, щоб хлопець не спробував утікати.

Іззі перевела погляд із дверей на мене, і мені закортіло сказати їй: «Я ж обіцяла? Я не виказую джерела. Ніколи».

Ось, що вони від мене отримали: письмові роботи Тео, малюнки з моїм зображенням, номер, із якого він телефонував, передплачений, поліція не зможе відстежити, проте я хотіла в такий спосіб застерегти хлопця – мовляв, я все знаю; і заяву про переслідування. Тепер я могла сказати, що він мене переслідує, – і Тео нічого не зможе вдіяти, адже вбивцю Джеймса Фінлі встановили, це була Бетані. Я усвідомлювала, що докази несерйозні, цього недостатньо, але його дані внесуть до системи. Його ім’я перевірять, з’ясують усе, що він міг утнути в минулому, і це, можливо, віднадить хлопця зважитися на щось таке в майбутньому. Я не знала, чи визвіриться Тео на мене, чи загостриться якимось чином теперішнє становище? Але знала, як із тим упоратися. Малому варто було вестися зі мною обережніше.

Увечері того дня Кайл стояв у мене у вітальні. Я позабирала все, що туди наносила Еммі. Ясна річ, звідти щез гном. І всі ті поцуплені десь дрібнички, якими вона нас оточила. Наостанок залишилося позбутися її одягу. Кайл стояв серед спакованих речей навпроти дверей до її кімнати, запитально втупившись у мене.

– Не хочу більше її присутності. Ані сліду.

– То хто вона така? – запитав він.

– Не знаю, – відповіла я.

– Ні за що не повірю, – сказав він.

Кайл витріщився на мене, а я на нього, промовляючи подумки: «Не питай більше. Не питай знову, прошу тебе».

Я вже не вважала, що маю право судити, хто винуватий, а хто ні. Проте хотілося вірити ось у що: Еммі припустилася помилки, яка спричинила катастрофічні наслідки. Разом із Бетані вони задумали спалити той будинок, знаючи про присутність того чоловіка всередині або ні. Але мали на нього зуба через якісь особисті причини. Можливо, з тих самих причин вона бачила щось і в мені. Далі Еммі накивала п’ятами, гадаючи, що їй удасться втекти від свого минулого, достатньо відірвавшись від нього в часі чи просторі. Бетані спіймали, Еммі біжить далі. І розробляє план: підставити мене, збільшивши таким чином кількість підозрюваних, створивши привід для обґрунтованого сумніву. Але чомусь вона цього не зробила. Можливо, зрозуміла, що це надто ризиковано. Можливо, просто не встигла, бо Бетані визнала свою провину в обмін на пом’якшення покарання. А можливо, через мене.