Меган Миранда - Ідеальна незнайомка

– Бідолаха, – сказав Кайл. – Він був сам на себе не схожий, коли повернувся від тебе. Тепер ясно чому.

– А я гадала, що через небіжчика.

– Ми очікуємо такого від новачків. Він не бачив тіла. Це ти його накрутила, довела до такого стану. Малий ще геть не досвідчений. – Кайл зітхнув. – Добре, ось у чому штука. Той запис не допоможе, навіть якби в нас був інший запис для порівняння. Голос… захеканий. Наче вона бігла. Або плакала. Ми не зможемо встановити, чий то був голос.

Плакала?

Я б теж нічого не встановила. З усього, що про неї пам’ятаю, я ніколи не чула, щоб вона плакала. Вона показувала лише ті свої сторони, якими хотіла поділитися.

– Що вона сказала? – запитала я.

Він заплющив очі, ніби читаючи ті слова з голови.

– Вона сказала: я бачила Девіса Кобба біля озера вчора ввечері. Чула, як він сварився з якоюсь жінкою .

– Але зателефонувала не одразу.

– Ні, не одразу. Лише після того, як ми отримали повідомлення від Марти Романо. Уранці наступного дня. Гадаю, вона, мабуть, почула переполох, почала зіставляти факти, збагнувши, що до чого.

Мої пальці нервово засіпалися. Я уявила, що Еммі досі тут і спостерігає за тим, як розгортаються події.

– Звідки? – поцікавилася я. А тоді повторила гучніше. – Звідки телефонували?

Він стиснув губи, довго дивився мені в очі. І нарешті сказав:

– Зі школи.

Я відступила назад, хитаючи головою. Згадуючи той день у конференц-залі адміністрації школи, дивлячись тепер на допит свіжим оком. Запитання, погляди. Причина, чому вони з’явилися в школі, допитували вчителів-жінок. Зовсім не через те, що в телефоні Девіса знайшлися дзвінки до мене. Причина була інша. Телефонний дзвінок із тремтячим жіночим голосом – з мого місця роботи.

– Ви думали, що це я.

Він знизав плечем.

– Вона сказала: «Він переслідував жінок. Гадаю, він її поранив».

Вони хотіли з’ясувати, хто телефонував.

Це було занадто.

Невже вона була там? Чекала, коли я приїду? Але я тоді затрималася, помітивши скупчення людей біля озера, спустилася на берег, розглядаючи місце злочину, де виявили тіло.

Або зателефонувала зі школи, знаючи, що дзвінок відстежать і вийдуть на мене?

Я рушила за межі стоянки житлового комплексу.

– Ліє? Ти куди? – гукав мені в спину Кайл.

– Мені потрібне свіже повітря, – сказала я, хоча ми були надворі і свіжого повітря там аж ніяк не бракувало. Я хотіла дещо для себе збагнути. Відстежити шлях Бетані у зворотному керунку, пересування Тео того вечора і місце, де її помітила Марта. Я зупинилася на краю стоянки. Чекала, поки Кайл обернеться й комусь зателефонує, а тоді вислизнула з його поля зору.

Униз від головної дороги і трохи вбік. Саме сюди, за словами Марти, потрібно було звернути, якщо зрізати шлях попри озеро – там, де знайшли Бетані. У будинках, повз які я проходила, горіли надвірні ліхтарі, дороговкази на моєму шляху. Земля під ногами тепер була вкрита сухим і ламким опалим листям. Здавалося, що в озері є течія, яка рухається за вітром.

Я зупинилася біля місця, яке намалював Тео, там, де сама побувала того ранку. На ділянці, зачовганій ногами поліціянтів, свідків і самої Бетані. Потім відкрила на телефоні програму з картою й рушила далі крізь густі кущі.

Як далеко це насправді було від мого двору? Я не дуже добре орієнтувалася в передмісті, але коли на березі озера знайшли Бетані, поліція стверджувала, що це було десь за кілометр від вашого дому . Вони ніби вважали, що хтось міг подумати, буцім то була я. Але зараз я думала про місце за кілометр від вашого дому як про стартову точку, звідки все почалося. Кілометр – це недалеко. Недалеко, щоб дотягти тіло. Бетані волочила його від своєї квартири до «Озерної таверни», де її помітив Тео та знайшла Еммі. Позбудемося тіла в озері , мабуть, сказала вона Еммі. І та прибігла допомагати.

Тео також зазначив, що Еммі панікувала. Вона була непричетна, не знала, що сталося. У ту халепу її втягнула Бетані, а не Джеймс Фінлі. Усе відбувалося надто швидко.

І тепер я обмірковувала ймовірність, що на Бетані напали деінде й навмисно перенесли її сюди, до лісу, з якоюсь метою. Зовсім недалеко від місця роботи Девіса Кобба. Покидька Кобба , що надокучав мені своїми телефонними дзвінками, як вважала Еммі. І недалеко від Бетані, такої схожої на мене, що Еммі була готова зробити з неї Лію Стівенс. Анонімний дзвінок надійшов значно пізніше й пов’язав Кобба з місцем злочину. Дзвінок був зі школи – звідти, звідки могла телефонувати я. А Еммі була б тоді ні до чого не причетною.