Франк Тільє - Пазл

— Ви перебуваєте в частині лікарні, яку ми повністю облаштували для, сподіваємось, оптимального комфорту. Ось ваша кімната. Запрошую вас увійти і чекати на пояснення, які я надам вам за кілька хвилин через гучномовець.

— Я чекав великого теплого прийому перед грою,— сказав Ілан,— з веселою музикою та пляшками шампанського для створення настрою. Де чирлідерки з помпонами?

Ілан став на порозі. Умови були дуже спартанські. Просте ліжко, стіл з тацею, над якою ще піднімався пар, чотири стіни, заґратоване вікно і туалет у ніші.

Молодий чоловік помітив гучномовець у кутку і поглянув на двері з внутрішнього боку.

Він підняв похмурий погляд на Гадеса.

— Знову немає ручки. Як звідси вийти, якщо ви зачините двері?

— У перший раз вам це вдалося. І цього разу вдасться, я в цьому впевнений.

— А Хлоя?

— Її кімната буде за кілька метрів від вашої. Я проведу її туди.

— Я б хотів хвилинку поговорити з нею сам на сам, якщо дозволите.

— Звичайно.

Гадес відійшов. Ілан затягнув Хлою до своєї кімнати. Електрообігрівач, що стояв у ногах ліжка, розповсюджував по-справжньому гостинне тепло.

— Пам’ятаєш той ранок, коли ти приїхала до мене, щоб поговорити про «Параною»? Прямо перед тим, як ти мені зателефонувала, мені наснився жахливий сон. Відтоді я постійно бачу тривожні збіги між реальністю і цим кошмаром.

— Ілане… Здається, зараз невдалий момент.

— Ні, якраз вдалий, бо ми зараз прямо в ньому. У в’язня, якого супроводжували двоє копів, був на шиї слід, наче від зашморгу. А в моєму сні якийсь чоловік із наволочкою на голові повісився на прутах ліжка.— Він указав на ліжко.— На ось таких самих прутах. І здогадайся, що то було за місце?

Вона знизала плечима.

— Палата психлікарні! Хоч вона трохи й відрізнялась від цієї, визнай, що це повне безумство. Як ти поясниш подібне?

— Ти впевнений стосовно сліду на шиї? Я нічого не бачила. Як ти кажеш, у в’язня був мішок на голові. Ти цілком міг…

— Нафантазувати?

Хлоя зітхнула і промовила:

— Структура мозку постійно змінюється, і в деяких стре­сових ситуаціях трапляється так, що свідомість моделює спогади, щоб вони вписувались у дійсність і змушували тебе сліпо вірити в них. Я пережила це з розп’яттями. Ти пройшов багато випробувань цими днями, це була виснажлива суміш вигадки й реальності. Усе це, напевно, затуманило твою свідомість. Спогад про твій сон міг з часом змінитися, природним чином інтегрувавши в себе явища, які тебе оточують.

— Ні. Усе по-справжньому. Я…

— Усе по-справжньому? Ілане, ти говориш про сон, про те, що відбувалося лише в твоїй голові. Сподіваюсь, ти це усвідомлюєш?

— Я це усвідомлюю.

— Ти нікому не розповідав про цей кошмар?

— Ні.

— Тоді як ти взагалі міг подумати, що він має якийсь стосунок до того, що відбувається тут? Якщо ти думаєш, що спогад про твій сон точний, у чому я, щиро кажучи, сумніваюсь, тоді спишемо це на тривожні збіги? Якщо тільки ти не маєш іншого пояснення.

Ілан не відповів. Він знав, що не помиляється, але не мав жодної зв’язної відповіді.

— Побачимось пізніше,— додала вона.— Але не панікуй, гаразд? Ти маєш бути на висоті. Ми у Сванессоні. Ця лікарня — справжня легенда, я б багато віддала, щоб колись відвідати її. Уся історія божевілля і психіатрії від початку дев’ятнадцятого століття сконцентрована тут, у цих закинутих стінах. Тепер ця лікарня повністю наша, це унікальна можливість.

Він узяв її руку, досі таку ж холодну. Ніжно подивився на дівчину.

— Коли я поїхав до тебе і побачив твою порожню квартиру, то подумав, що ти з ними заодно. Я подумав, що ти мене зрадила і затягнула в пекельну воронку, невідомо з якої причини. Пробач, що я так подумав.

Вона посміхнулась йому.

— Пробачаю. Ти був сам не свій.

— І останнє… Це стосується в’язня. Тобі не здається дивним те, що копи сказали про тих вісьмох убитих гравців? Вони також брали участь у змаганні. Їх теж було восьмеро, як і нас. І це також було в грудні.

— Узагалі-то це надто очевидно. Я думаю, вони були там для того, щоб змусити нас запанікувати. Ти маєш рацію: ці копи, без сумніву, є частиною гри, і варто очікувати, що рано чи пізно ми знову їх побачимо. Щасти тобі на завтра.

Коли вона вийшла, Гадес поклав долоню на ручку дверей із зовнішнього боку.

— Невелика промова через кілька хвилин. Якщо ні — тоді побачимось завтра вранці. Гарно відпочиньте вночі, вам знадобиться ясний розум для гри.

Він зачинив двері. Без дверної ручки Ілан тепер не міг вийти. А цього разу система замикання була не така, як у кімнаті під час тестування. Це була звичайна замкова щілина.