Франк Тільє - Пазл

— Мені було так холодно в моїй історії. Увесь час…

Він затремтів.

— Отже, світло в обличчя, люди, які щось говорили мені на вухо, те, що мені кололи в передпліччя, датчики на голові… Вони спрацювали як втручання в мою історію?

— Так. Ілан Дедіссе почав чути голоси, у нього почалися сильні головні болі, галюцинації, почав бачити тіні під повіками — просто тому, що реальний світ був тут, навколо вашого нерухомого тіла, і ваш мозок, занурений у свою власну історію, не міг повністю від нього абстрагуватись… У вашому сценарії ви також часто приймали душ, для вас це був момент відпочинку, який ви любили, і це, напевно, пов’язано з гігієнічними процедурами, які з вами регулярно проводили санітарки, тут, у вашій палаті. Ви відчували їх крізь кому, і ваш мозок інтерпретував ваші відчуття в режимі реального часу.

— Я був у комі п’ять тижнів… Проте історія від пробудження Дедіссе у його кімнаті і до епілогу на острові у формі вагів здається такою стислою…

— Це доводить, що час тече по-іншому, коли ми не у свідомості. Достатньо згадати сни, які іноді тривають лише кілька секунд, тоді як нам вони здаються вічністю. Напевно, вашому мозку необхідно було час від часу входити в режим сну, перш ніж продовжити історію з того місця, де він зупинився. Гадаю, ми зможемо відстежити різні фази його активності на електроенцефалограмі. Ми розшифруємо і вивчимо її вздовж і впоперек, це я вам гарантую.

Люка дедалі сильніше відчував, як його охоплює втома, але засинати не хотів. Сон його лякав. Страх більше не прокинутися. Пережити ще один кошмар.

— Знаєте, я думаю, що одразу після повішення у мене був вибір,— сказав він.

— Який вибір?

— Жити чи померти. Я пережив досвід білого світла, про яке говорять ті, хто бачив смерть в обличчя… Я бачив себе в кімнаті, яскраве світло поманило мене до вікна. Я піді­йшов, відчув потужне тепло на обличчі. Мені було добре.

Клеор не відповіла. Вона знала, що цьому, без сумніву, є наукове пояснення на кшталт нестачі кисню і крові в ділянці очей або вивільнення ендорфінів у мозку. Ілан опустив повіки і лагідно посміхнувся, наче те світло досі було там, навколо нього.

— Але щось мене затримало, якась сила не дала мені покинути цей світ, не дізнавшись правди. Дзвінок Хлої затягнув мене в цей простір між двома світами, яким і є глибока кома.

Яскраве світло зникло. Ілан Дедіссе прокинувся у будинку, який існував лише в моїй уяві та моїх сценаріях.

— Отже, у комі почалася боротьба проти психічної хвороби.

Клеор не могла вгамувати своє збудження. Усе, що розповів їй Люка Шардон, сходилося і демонструвало, наскільки складними і надзвичайно потужними є механізми психіки. У комі його власна свідомість змусила його повірити, що те, що він пережив, було насправді. Хвороба пильнувала, наче охоронець, і її потрібно було блискуче обвести навкруг пальця. Повторювання Люці Шардону, що він хворий і що він убив вісьмох людей, нічого не давало. Потрібно було потрапити всередину його мозку, поставити його перед такою формою дійсності, яка б унеможливила будь-які заперечення. Наскільки їй було відомо, ще жодного такого випадку зафіксовано не було.

— Ви усміхаєтесь сама до себе,— сказав їй Люка.

Санді Клеор підняла голову від своїх нотаток.

— Так, так. Я думала про завірюху, що супроводжувала вас протягом усієї історії. Вона була лише артефактом. Напевно, всередині вас точилася жорстока боротьба. Можливо, психічне захворювання намагалося висмикнути вас із цієї історії, але ця хурделиця не давала їй завершитись раніше, ніж ви будете готові прийняти правду. Коли настав час, повернулась гарна погода, яка дозволила вам вийти і вирушити до острова. Це абсолютно неймовірно.

Люка повернув голову до маленького віконця, за яким круж­ляли сніжинки. Його погляд спохмурнів.

— У неї були ваші очі, ваша стрижка, ваше обличчя…

— Перепрошую?

— На початку, коли Хлоя приїхала, щоб поговорити зі мною про «Параною», вона була схожа на вас. З часом вона знову стала собою.

Люка говорив із сумом в очах. Психіатр закрила свій блокнот.

— Хлоя-психолог була там для того, щоб узяти вас за руку і повести до гри, змусити вас заглибитися в себе. Інша Хлоя символізувала спогади, радість та біль. Ваша історія — це лише сукупність вашого досвіду, вашого минулого, того, що ви пережили в лікарні. Усе це було інсценовано і проінтерпретовано вашою уявою. Сванессон, лікарня, до якої ви потрапили, стала кошмарним і повністю вигаданим місцем, тому що в глибині душі у вас склалося саме таке уявлення про мій заклад. Епізод з електричним стільцем був лише втіленням ваших страхів перед електротерапією. У реальному житті ви писали сценарії для ігор; і історію, яку прожив Ілан Дедіссе, написали ви, Люко Шардон, у своїй голові.