Тесс Герритсен - Двійник

Ріццолі засміялася.

— Моя мама так робила. Показувала собі на голову й казала: «Оця сивина — твоя робота». Мушу визнати, я в чотирнадцять років була не найприємнішою людиною. Це все вік.

— Ну, у нас теж не все добре. Ми з дружиною минулого року розійшлися, і Кейті смикає в різних напрямках. Двоє батьків, які працюють, два будинки.

— Це, певно, важко для дитини.

Завивання кісткової пилки милосердно припинилося. Ріццолі бачила у вікно, як Йошима зняв верхівку черепа. Бачила, як Брістол вивільнив звідти мозок, обережно обома руками дістав із черепа. Баллард у вікно не дивився, зосередився на Ріццолі.

— Це важко, так? — сказав він.

— Що саме?

— Працювати копом. У вашому стані.

— Принаймні зараз ніхто не чекає, що я вибиватиму двері.

— Моя дружина була новобранцем, коли завагітніла.

— У поліції Ньютона?

— У Бостоні. Її хотіли зняти з патрулювання. Вона сказала, що вагітність — її перевага. Так порушники поводяться ввічливіше.

— Порушники? Зі мною вони ввічливими не бувають.

У сусідній кімнаті Йошима зашивав розріз на тілі — похмурий кравець із голкою та кетгутом [8] Кетгут — нитки, виготовлені зі сполучної тканини, яку одержують із серозного шару кишечника великої рогатої худоби чи м’язового шару (або підслизової оболонки) кишечника овець. , який скріплював не тканину, а плоть. Брістол зняв рукавички, помив руки і з гуркотом вивалився до своїх відвідувачів.

— Вибачте за затримку. Знадобилося більше часу, ніж я розраховував. Хлоп мав пухлини по всій черевній порожнині, а до лікаря так і не пішов. Тож отримав зустріч зі мною. — Він простягнув товсту, досі мокру руку, вітаючись із Баллардом. — Детективе, приїхали поглянути на наше вогнепальне поранення?

Ріццолі побачила, як спохмурнів Баллард.

— Детектив Ріццолі мене попросила.

Брістол кивнув.

— Ну то ходімо. Вона в холодильнику.

Патологоанатом провів їх через лабораторію для розтинів до великої морозильної кімнати. Вона була схожа на звичний промисловий холодильник для м’яса, зі шкалою температури та масивними дверима з неіржавної сталі. Біля них висіла дошка з реєстрацією надходжень. Ім’я літнього чоловіка, розтин якого Брістол щойно закінчив, уже було в списку — надійшов о двадцять третій годині. Ніхто не захотів би потрапити до такого реєстру.

Брістол відчинив двері, з них випливло кілька хмаринок конденсату. Вони ввійшли всередину, і від запаху охолодженого м’яса Ріццолі ледь не вивернуло. Вагітність позбавила її здатності переносити неприємні запахи. Навіть натяк на гниття змушував її бігти до найближчого вмивальника. Цього разу їй вдалося стримати нудоту і вона з похмурою рішучістю дивилася на ряд каталок у морозильнику. На них лежало п’ять мішків для трупів, їхній уміст надійно приховував білий пластик.

Брістол пройшовся вздовж цього ряду, роздивляючись ярлики. Зупинився біля четвертого.

— Ось наша дівчинка, — мовив він і розстібнув мішок, відкриваючи верхню половину тулуба з уже зашитим Y-подібним розрізом. Ще одна робота Йошими.

Коли пластик розкривався, Ріццолі дивилася не на мертву жінку, а на Ріка Балларда. Він не зводив очей із тіла й мовчав. Здавалося, що, побачивши Анну Джессоп, він застигнув на місці.

— Ну? — спитав Брістол.

Баллард кліпнув, наче виходячи з трансу. Видихнув.

— Це вона, — прошепотів він.

— Ви абсолютно впевнені?

— Так. — Детектив ковтнув. — Що сталося? Що ви знайшли?

Брістол глянув на Ріццолі — мовчазний запит, чи можна видати інформацію. Вона кивнула.

— Один постріл у ліву скроню, — мовив судмедексперт, показуючи на вхідний отвір на голові. — Сильне пошкодження лівої скроневої та обох тім’яних часток від внутрішньочерепного рикошету. Сильна внутрішньочерепна кровотеча.

— Це єдина рана?

— Саме так. Дуже швидко, дуже дієво.

Баллард перевів погляд на торс. На груди — не надто дивна чоловіча реакція перед оголеною молодою жінкою, однак Ріццолі вона стурбувала. Мертва чи жива, Анна Джессоп мала право на свою гідність. Детектив відчула полегшення, коли Брістол звичним рухом застібнув мішок, повертаючи загиблій право на приватність.

Вони вийшли з холодильника, Брістол зачинив за ними важкі двері.

— Ви знаєте її родичів? — запитав він. — Кого нам треба повідомити?

— Немає нікого, — сказав Баллард.

— Ви впевнені?

— У неї немає живих… — Його голос раптово обірвався. Він завмер, дивлячись через вікно в лабораторію для аутопсії.