Дато Турашвілі - Покоління джинс. Втекти з СРСР

Перед тим як завести мотоцикл, вусань подивився спочатку на Тіну, потім угору — на червоний прапор, а потім голосно сказав до хлопця:

— Не жартуй з цим прапором, синку, вони таких не люблять і тобі не повірять…

— Спасибі, — сказала Тіна, та міліціонери не почули її подяку — їхній триколісний мотоцикл був уже далеко, і на порожній вулиці чутно було лише гуркіт радянського двигуна…

— Візьми ненадовго, — сказала Манана чоловікові дуже втомленим голосом, і Гія взяв у дружини дитину, яка вже годину безперестанку плакала.

Манана причинила двері спальні й присіла на стілець на кухні. Хотіла запалити цигарку, але передумала — дитина почала плакати сильніше, і Манана повернулася до кімнати. Всі називали його Гією, хоча ім’я його було Георгій, і зараз він мав дуже схвильоване обличчя; іншим разом він, мабуть, і посміхнувся би дружині, та руки так боліли від утоми, що не було сил навіть на посмішку.

— Дай мені, — звернулась вона до Гії й знов узяла дитину.

— Мені що робити? — нерішуче спитав у дружини Георгій, але Манана відповіла так, як він і очікував:

— Нічого.

Це був скоріше голос втомленої жінки, ніж злої дружини, та Гія все одно вийшов на кухню, відчинив вікно й запалив цигарку. Палив швидко й нервово, бо його, незважаючи на мирний характер і здатність багато що стерпіти, як і кожного молодого батька, більш за все допроваджував до божевілля плач дитини.

Він викурив цигарку до кінця, а тоді відчинив холодильник. Той був порожнім і він зачинив його, думаючи, що зараз вилається, та раптом заспокоївся, на обличчі начебто з’явилась посмішка, і він тихо наблизився до дверей спальні. З кімнати вже не чувся плач дитини, Гія обережно відсунув фіранку на дверях — і мати, і дитина спали.

Радіючи, Гія знову припалив цигарку і відчинив кватирку. Тепер він задимів повільно і курив смакуючи, а недопалок не викинув на вулицю, як він це робив зазвичай, а залив водою з-під крану. Потім дуже обережно підняв кришку смітника і кинув недопалок всередину. Знову відкрив порожній холодильник і знову просто закрив.

— Дивуєшся, що він порожній? — спитала дружина, і Гія швидко розвернувся.

— Я думав, ти спала, — сказав він дружині й сів на стілець.

— Спала, але мушу приготувати їжу дитині.

— Мабуть, знову вухо болить.

— Мабуть.

— Тих ліків уже нема?

— Немає, і у сусідів взяти вже не зможу.

— Завтра куплю.

— На що купиш?

— Куплю.

— Знов позичиш?

— Куплю.

– Їх і не знайти.

— Куплю у Чашки [11] Чашка (справжнє імя — Михаїл Джанашвілі) — відомий у Тбілісі нелегальний торговець лікарськими засобами, єврейського походження. .

— У Чашки дуже дорого буде.

— Куплю.

— Давай чаю вип’ємо. Що в тебе з роботою?

— Завтра дадуть відповідь.

— Візьмуть тебе?

— Мабуть.

— Тебе нікуди не беруть, то чому ти на них сподіваєшся?

— Вони не знають, що я засуджений.

— А якби й знали. Офіційно тебе ж виправдали, реабілітаційний лист у справі лежить.

— Про той папірець ніхто зазвичай не питає.

– І ти, звичайно, зазвичай не кажеш, щоб прочитали документи до кінця.

— Звичайно.

— Твоя гордість і самолюбство не дозволяють тобі цього.

— Я не можу благати.

— Тоді чому сподіваєшся на цих?

— Я вийняв із документів усе, що було зайвим, і так здав у відділ кадрів.

Чоловік і жінка засміялись, але тут згадали про дитину, що насилу заснула, й одночасно прикрили руками роти.

— Я картоплі швиденько насмажу, — сказала Манана Гії, — трохи ще лишилось, мені не важко.

— Я не голодний, — сказав Гія, підпалив цигарку від газової плити і знову відкрив причинену кватирку.

* * *

Із дому він вийшов рано-вранці.

Ще раз подивився на пакунок під рукою й сів на тролейбус у бік площі Леніна. Звідти пішки попрямував донизу вулицею Леселідзе і повернув у бік синагоги. Перед синагогою стояли кілька євреїв, і Гія спитав у них, чи не бачили вони Чашку, але їх трохи налякала поява сторонньої людини. Які справи могли бути у Гії з Чашкою — він навіть не бачив його ніколи, але, як і решта тбілісців, знав, що Чашка продавав іноземні й дефіцитні ліки. Він не знав його в обличчя, проте інтуїтивно відчув, що той Чашка зараз стоїть тут, з-поміж цих євреїв, і прямо, не приховуючи, озвучив мету свого приходу:

— Мені потрібні ліки для дитини…

Чашка ж за допомогою інтуїції та власного досвіду зрозумів, що цей чоловік — його клієнт, а не представник кадебе чи обеха.