Даніель Коул - Лялька

Неймовірно, але заступник комісара почувалася в його кабінеті як у себе вдома, тож він тимчасово перемістився за вільний стіл детектива Чемберса. Сіммонс думав про те, чи дійшли новини про вбивства до нього на Кариби і чи досвідчений детектив зміг би пролити якесь світло на химерний випадок, якби знаходився тут.

Бакстер провела ранок, відстежуючи власника квартири, де було знайдено тіло. Він вважав, що його помешкання займає пара молодят із новонародженим немовлям. Бакстер підозрювала, що вони стали частиною того тіла, і не хотіла навіть і думати про долю беззахисного маленького немовляти, хоча потім із полегшенням зітхнула, не знайшовши жодних записів про одружені пари, і зрозуміла, що та скупа інформація, якою поділився люб’язний власник, була вигаданою.

Коли вона передзвонила йому за годину ще раз, він визнав, що діяв приватно й узяв гроші готівкою, а передали їх йому через поштову скриньку. Ще він сказав, що викинув усі конверти і ніколи не зустрічався з квартирантом особисто, а потім благав не доповідати про незадекларовані доходи. Упевнена, що податкова служба зрештою-таки виведе його на чисту воду, і не маючи настрою додавати собі ще більше роботи, вона рушила далі, змарнувавши кілька годин, які привели у глухий кут.

З іншого боку, Едмундс перебував у піднесеному настрої, примостившись скраєчку біля Бакстер. Частково тому, що зважаючи на відсутність власного столу, тепер він сидів під потоком прохолодного повітря, яке струменіло з вентиляції на стелі, хоча важливішим було те, що він досяг значного успіху в нудному завданні, яке йому доручила Бакстер.

Едмундс мав з’ясувати, хто постачав їжу до в’язниці. Він швидко дізнався, що більшість страв готувалися на місці, однак після показового голодування у 2006 році компанія під назвою «Key Foods» розпочала постачати їм спеціалізовані страви для численних в’язнів-мусульман. Короткий дзвінок до в’язниці підтвердив, що Халід єдиний постійно отримував особливе меню без клітковини. Коли «Key Foods» визнали, що вони вже вирішують проблему зіпсованої їжі, оскільки отримали кілька скарг від тих, кого шпиталізували після споживання таких же страв, Едмундс мусив приховувати захват. Він чекав слушної миті, щоб вразити Бакстер своїми успіхами, адже її пошуки виявилися марними.

Інспектор на поверсі у «Key Foods» пояснив, що страви, які доставляють у в’язниці, лікарні та школи рано-вранці, готують уночі. Едмундс попросив його скласти перелік працівників, які працювали тієї ночі, та підготувати відео з камери спостереження до їхнього приїзду завтра. Однак щойно він підняв слухавку, щоби зв’язатися ще з двома компаніями, які повідомили про подібні скарги, упевнений, що вже знає невтішний діагноз споживачів та невеселий результат, як раптом хтось поплескав його по плечу.

— Вибач, друзяко, шеф просить тебе змінити Годжа біля дверей. Він мені для дечого потрібен, — сказав спітнілий чоловік, заплющивши очі від потоку прохолодного повітря.

Із невиразного вибачення Едмундс запідозрив, що насправді цей чоловік просто рятував друга від нуднющого завдання аж до вечора стовбичити біля дверей. Шукаючи підтримки, він глянув на Бакстер, однак вона лише зневажливо махнула йому рукою, відпускаючи. Едмундс поклав слухавку й без особливого захвату пішов змінити чоловіка, який стояв біля дверей кімнати для допитів.

Едмундс переніс вагу з однієї ноги на іншу і схилився на двері, які охороняв уже майже п’ятдесят хвилин. Тепер, коли розум був незайнятий, його наздогнало недосипання, а, зважаючи на виснаження, спокійна атмосфера приглушених розмов, клацання клавіш клавіатури та гудіння фотокопіювального приладу слугували йому своєрідною колисковою. У хлопця злипалися очі. Він схилив обважнілу голову на двері та відчув себе вичавленим, немов лимон, аж раптом ізсередини кімнати долинув тихий голос.

— Політика — кумедна гра.

Вульф аж підстрибнув від несподіваного, проте, очевидно, обміркованого випаду. Двоє чоловіків упродовж п’яти годин сиділи в цілковитій тиші. Вульф відклав на стіл папери, які читав до цього, й чекав, поки мер продовжить, хоча той натомість уважно роздивлявся власні ноги. Пауза переросла в ніякову тишу, і Вульф задумався про те, чи мер узагалі усвідомив, що промовив це вголос. Він знову нерішуче потягнувся за паперами, коли раптом мер нарешті продовжив свою думку:

— Ти хочеш творити добро, однак не можеш, якщо тільки не маєш влади. Без голосів тобі не втримати цієї влади, а здобути їх можна тільки задовольнивши загал. Однак у такому разі, інколи для задоволення загалу доводиться пожертвувати великим добром, якого ти й хотів досягти. Політика — кумедна гра.