Стівен Кінг - Кінець зміни

— Ти гарненька, це і правда, і комплімент, але не звідси, правильно? Ще й вдягнена як — тобі матуся хіба не казала з двору не виходити?

— Відчепися! — Їй не страшно, вона сердиться.

Він сміється.

— Та ти крута! Мені круті дівчата подобаються. Хочеш пожувати чого-небудь, кули випити?

— Я з тобою нічого не хочу!

Новий друг пішов геть — мабуть, вона йому огидна. Я тут не винна, думає вона. Це він. Оцей неотеса .

Неотеса! Оце точно чорнувате слово, якщо такі бувають. Барбара відчуває, як горить обличчя, і опускає погляд на екран «заппіта». Рибки її заспокоять, вони завжди заспокоювали. Подумати лишень, вона мало не викинула цей ігровий пристрій, коли той дядько дав його їй! Але потім вона знайшла рибок! Рибки завжди її зачаровують, а іноді з ними приходить друг. Але бачить вона його хіба що мить — перед тим як екран гасне. Раз — і зникає! А той цибатий уже схопив пристрій своїми довгими пальцями і роздивляється.

— Опа! Оце так старовина!

— Це моє! — кричить Барбара, — Віддай!

По другий бік вулиці якась жінка сміється і кричить пропитим голосом:

— Ану давай, сестричко, скажи йому! Скрути йому шияку!

Барбара тягнеться до свого «заппіта». Високий хлопець усміхається й підіймає його над головою.

— Віддай, кому сказала! Не будь козлом!

Тепер глядачів більшає, і Цибатий грає на публіку. Він відхиляється ліворуч, потім робить різкий крок праворуч: може, такий прийом він застосовує на баскетбольному майданчику. Поблажлива усмішка не сходить з його обличчя. Зелені очі блищать і танцюють. Кожна дівчина в школі «Тодгантер», мабуть, по вуха закохана в ці очі, і Барбара вже не думає про самогубство, і про чорнуватість не думає, і про те, який вона суспільно несвідомий мішок сміття. Зараз вона лише сердиться, а те, що він симпатичний, лютить її ще дужче. Вона грає в американський футбол в основному складі шкільної команди і тепер всаджує найкращий штрафний удар Цибатому в гомілку.

Він кричить від болю (але це якийсь такий веселий біль — і дівчина просто шаленіє від люті, бо вдарила таки з усієї сили) і складається вдвоє, схопившись за болюче місце. Тут Барбара вже дістає, куди треба, і хапає свій цінний жовтий пластиковий прямокутник. Вона розвертається і, майнувши спідницею, біжить на проїжджу частину.

— Люба, обережно! — кричить жінка з пропитим голосом.

Барбара чує вищання гальм, відчуває запах паленої гуми. Дивиться ліворуч і бачить автофургон, який суне просто на неї, передня частина аж хилиться: водій судомно тисне на гальмо. За брудним склом видно перелякані очі й відкритий рот. Вона підіймає руки, впустивши «заппіт». І ось уже знову Барбара Робінсон хоче чого завгодно, тільки не вмерти — але ось вона вже тут, на дорозі, і вороття нема.

От і приїхали, думає вона.

Брейді вимикає «заппіт» і дивиться на Бабіно з широкою усмішкою.

— Зробив її! — каже він. Вимовляє слова він чітко, не змазавши жодного звуку. — Погляньмо тепер, як зрадіють Ходжес і отой гарвардський мумба-юмба!

Бабіно добре розуміє, хто така «вона», і гадає, що від нього очікують зацікавленості в тому, що буде з нею. Але його вона не цікавить. Наразі він дбає про власну шкуру. Як це він дав Брейді втягти його в таке? Коли так вийшло, що в нього вже не було вибору?

— Я прийшов сказати саме про Ходжеса. Я не сумніваюся: він зараз їде сюди. До вас.

— Ходжес тут не раз бував, — каже Брейді, хоча, правда, старий коп-пенсіонер щось давненько не з’являвся. — Він так і вірив усе, що я в кататонії.

— Він починає все зіставляти. Він не дурень, ви ж самі не раз казали. Чи знав він Z-Боя, коли той був просто Бруксом? Він, певно, бачив його тут, коли приходив до вас.

— Уявлення не маю. — Брейді стомився, він задоволений. Тепер йому по-справжньому хочеться лише посмакувати смерть цього дівчиська Робінсон, а потім подрімати. Багато чого попереду, на нього чекають серйозні звершення, але зараз йому необхідно перепочити.

— Він не повинен бачити вас у такому вигляді. У вас щоки червоні, ви геть спітніли. Скидаєтеся на того, хто щойно переміг у міському марафоні.

— То не пускайте його. Ви можете. Ви ж лікар, а той — просто якийсь напівлисий старий хрін з соціальної безпеки. Зараз він не має навіть повноваження квитанцію на штраф виписати за прострочене паркування. — Брейді цікаво, як той нігер-косильник сприйме новину. Джером [28] Брейді дратується тим, що чорний хлопець має ім’я, типове для білого. . Чи заплаче? Чи впаде на коліна? Може, рватиме на собі одяг і битиме себе в груди?