Стівен Кінг - Кінець зміни

Холлі знову відщипує салат на тарілку. На тарілці в неї тепер таке видовище, ніби там гномики гуляли день народження й розсипали конфеті. Ходжеса це трохи бісить, але він її не спиняє. Вона міркує, як висловитися. І нарешті говорить:

— Тобі треба сходити до Хартсфілда.

— Атож, треба.

— Ти певен, що зможеш чогось від нього добутися? Тобі ж раніше не вдавалося.

— Тепер я знаю трохи більше. — Але, по правді, а що він такого знає? Він навіть точно не знає, що підозрювати. А може, Хартсфілд — зовсім не шершень, може, він — павук і палата номер 217 у «Відрі» — центр павутиння, яке він плете?

А може, то все збіг. Може, рак уже за мій мозок узявся і в мене параноя починається?

Так, мабуть, Піт подумав би з напарницею — тепер він уже подумки називає її Міс Красиві Сірі Очі, настільки в голові засіло — хоч би в очі її так не назвати.

Він підводиться:

— Нема слушнішого часу, ніж зараз.

Вона впускає бутерброд на купу общипаного салату, щоб взяти його за руку:

— Бережися!

— Буду!

— Обережно з думками. Не знаю, може, це по- божевільному звучить, але я все-таки і є ненормальна, принаймні час від часу, так можу тобі це сказати. Якщо в тебе раптом десь візьмуться думки про… ну про те, щоб заподіяти собі щось… ти мені зателефонуй. Одразу зателефонуй!

— Добре!

Вона схрещує руки й обхоплює себе за плечі — отим старим нервовим жестом, який у неї зараз буває значно рідше.

— Коли б Джером тут був…

Джером Робінсон нині в Аризоні, він взяв академку в коледжі на семестр і поїхав на будівництво з командою «Середовище для людства». Одного разу, коли Ходжес висловився про це, що хлопець тим будівництвом «прикрашає собі резюме», Холлі зробила йому зауваження: Джером це робить, бо він хороший! Із цим Ходжес не міг не погодитися: Джером справді хороший.

— У мене все буде гаразд. Та й, може, взагалі нічого такого. Ми з тобою наче діти, які бояться, що в порожньому будинку на розі водяться привиди. Якби ми про це сказали Піту, він би нас обох здав у психушку.

Холлі, яку, власне, вже так здавали (двічі), вважає, що в деяких порожніх будинках справді водяться привиди. Вона знімає зі свого плеча маленьку руку без перснів і швидким рухом хапає його за рукав.

— Зателефонуй, коли туди приїдеш. А другий раз — як виїжджатимеш. Не забудь, а то я хвилюватимуся, що ти не можеш зателефонувати, бо…

— У «Відрі» не можна мобілками користуватися, так, я знаю. Я зроблю це, Холлі. А поки що в мене до тебе два прохання.

Він бачить, що її рука смикнулася до блокнота, і хитає головою:

— Ні, цього не треба записувати. Усе просто. По-перше, сходи на eBay — чи куди ти ходиш купувати те, чого вже немає в продажу, — і замов один такий «Zappit Commander». Зможеш?

— Запросто! А по-друге?

— Компанія «Sunrise Solutions» купила «Zappit», а потім збанкрутувала. Хтось виконує обов’язки довіреної особи. Ця особа наймає юристів, бухгалтерів, ліквідаторів, щоб вони допомогли викачати з компанії все до цента. Дізнайся, хто це, — і я з ним зв’яжуся сьогодні чи завтра. Хочу знати, що сталося з тими непроданими пристроями, бо хтось же вручив такий Дженіс Еллертон через довгий час після того, як закрилися обидві компанії.

Вона аж сяє:

— Охрінезно блискуча думка!

Та не така вже й блискуча — просто поліцейська робота, думає він. Може, в мене й остання стадія раку, але я ж пам’ятаю, як справи робляться, а це вже дещо.

Це — дещо дуже непогане.

Вийшовши з Тьорнер-білдингу, він іде на автобусну зупинку (п’ятим значно швидше й легше доїхати через усе місто, ніж повертатися до «пріуса» і вести його самому). Ходжес у глибокій задумі. Він міркує про те, як же підійти до Брейді — як його можна розколоти. Він був асом у допитах, коли працював у поліції, тож він має знайти спосіб. Раніше він ходив до Брейді лише з тим, щоб посмикати його й підтвердити своє чуття: Брейді вдає напівкататонічний стан. А нині він має справжні питання, і повинен же бути якийсь спосіб змусити Брейді дати на них відповідь.

Треба потривожити павука, думає він.

У роздуми над плануванням майбутньої розмови втручаються думки про отриманий діагноз і неуникні страхи, якими такі думки супроводжуються. За своє життя — так. А ще виникали питання, наскільки погано йому стане дещо пізніше і як повідомляти про хворобу тим, хто повинен знати. Корінну з Еллі новина глибоко вразить, але загалом нічого з ними від того поганого не зробиться. Те саме стосується й родини Робінсонів, хоча він знає: Джером і Барбара, його мала сестричка (та вона вже не така й мала — їй за кілька місяців шістнадцять стукне), важко це переживатимуть. Але найбільше хвилюється він усе-таки за Холлі. Вона не божевільна, хоч що вона там казала в кабінеті, але вона вразлива. Дуже. У неї було два серйозні нервові зриви — один у школі, другий трохи за двадцять. Зараз вона сильніша, але останні кілька років її підтримують тільки він і їхня фірма. Якщо їх не стане, Холлі в небезпеці. Тут він себе не може обманювати.