Стівен Кінг - Кінець зміни

— Щойно побачите рожеву рибку, тицніть у неї пальцем, і з’явиться цифра. Дев’ять рибок, дев’ять цифр. Тоді у вас буде все, що треба, — і це залишиться між нами. Розумієте?

Вона думає спитати його, чи треба ті цифри записувати — чи просто запам’ятовувати, але це видається занадто складним, і вона просто каже: «Так».

— Добре. — Він дає їй ґаджет. — Дев’ять рибок, дев’ять цифр. Але тільки рожеві, не забудьте.

Скапеллі дивиться на екран, де плавають рибки: червоні й зелені, зелені й сині, сині й жовті. Вони пливуть у ліву частину прямокутного екрану, а потім у праву. У праву, а потім у ліву.

Ліворуч, праворуч.

Праворуч, ліворуч.

Одні вище, другі нижче.

А де ж рожеві? Їй потрібно ловити рожевих, і, коли вона торкнеться дев’ятьох таких, усе залишиться позаду.

Краєм ока вона помічає, що Бабіно застібає свою валізу. Бере її й виходить із кімнати. Іде геть. Це не важливо. Її справа: зловити тих рожевих рибок — і все залишиться позаду. Екран загоряється синім світлом — і знову з’являються рибки. Плавають зліва направо, справа наліво. Грає пісенька: «Де море, де море красиве, де море, де море красиве, ми будем з тобою щасливі…»

Рожева! Вона торкається її пальцем! Число — 11! Іще вісім залишається.

Другу рибку вона ловить тоді, коли вхідні двері тихо зачиняються, а третю — коли надворі заводиться машина Фелікса Бабіно. Жінка стоїть посеред вітальні, розтуливши губи, немов для поцілунку, і не зводить погляду з екрана. Кольорові відблиски ходять її щоками й лобом. Її очі широко розплющені й не моргають. Випливає на видноту четверта рибка, ця повільна, немов проситься, щоб її зловили, але жінка стоїть і не рухається.

— Вітаю вас, сестро Скапеллі.

Вона роззирається і бачить у своєму кріслі Брейді Хартсфілда. Він трохи розпливається по краях, він примарний, але це він як є. Вбраний він у те саме, в чому вона його бачила тоді, коли заходила до нього ввечері: джинси й сорочка в клітинку. На сорочці значок із написом «Мене поголила медсестра Барбара!» Але звичний всім у «Відрі» порожній погляд Брейді зник. Він дивиться на медсестру із живою цікавістю. Вона пам’ятає: її брат так само спостерігав за своєю мурашиною фермою, коли вони обоє були дітьми в Герші, штат Пенсильванія.

Мабуть, він — привид: у його очах плавають рибки.

— Він розкаже, — говорить Хартсфілд. — І то будуть не просто слова, розумієте, в чому штука? У нього там є маленька така камера в моїй палаті, щоб за мною стежити. Вивчати мене. Широкий об’єктив, видно всю палату. Така лінза зветься «риб’яче око».

Він посміхається, щоб показати, що скаламбурив. Його правим оком пропливає червона рибка, зникає, потім з’являється в лівому. Скапеллі думає: «У нього в голові рибки плавають. Я бачу його думки…»

— При камері є відеозапис. Він покаже дирекції кадри, як ви мене катуєте. Мені не так уже й боляче було, я вже не такий чутливий до болю, як раніше, але він скаже: ви його катували! І на тому все ще не скінчиться. Він розвісить їх у YouTube, у Фейсбуку, на ресурсі «Погана медицина». Відео стане популярне. Ви прославитеся. Медсестра-садистка. І хто вас захищатиме? Та ніхто. Бо вас ніхто не любить. Усі вважають, що ви жахлива. А ви як думаєте? Ви самі не вважаєте себе жахливою?

Тепер, коли на цій думці зосереджено всю її увагу, Рут Скапеллі відчуває, що це так і є. Людина, яка чоловікові з тяжкою мозковою травмою погрожує викрутити яйця, — то, без сумніву, жахлива людина. А як вона вважає?

— Скажіть. — Він із посмішкою схиляється вперед.

Рибки плавають. Синій спалах. Музика грає.

— Скажіть, суко нікчемна.

— Я жахлива, — вимовляє Рут Скапеллі у власній вітальні, де нікого, крім неї, немає. Дивиться на екран «заппіта»

— А тепер скажіть серйозно.

— Я жахлива. Я жахлива нікчемна сука.

— А що зробить доктор Бабіно?

— Поставить це на YouTube. На Фейсбук. На ресурс «Погана медицина». Усім розповість.

— Вас заарештують.

— Мене заарештують.

— Ваше фото буде в газетах.

— Обов’язково.

— Вас посадять у в’язницю.

— Мене посадять у в’язницю.

— Хто вас захищатиме?

— Ніхто.

Сидячи в палаті номер 217 у «Відрі», Брейді дивиться в екран з демо «Риболовлі». Його обличчя — цілком живе і притомне. Такий вираз він приховує від усіх, крім Фелікса Бабіно, і доктор Бабіно йому вже не важливий. Він уже майже не існує. Останнім часом він є здебільшого Доктором Z.

— Сестро Скапеллі, — каже Брейді, — ходімо на кухню.

Вона опирається, але недовго.