Стівен Кінг - Кінець зміни

Принаймні для початку.

Залишається знайти відповідь на одне запитання: поверне він ліворуч і рушить просто до нього чи праворуч? Брейді готовий ставити що завгодно, що К. Вільм Ходжес обере поворот на «Великого Боба», — і він не помиляється. Коли машина зникає в снігу (після швидкого зблиску задніх фар, коли Ходжес обирає поворот), Брейді кладе череп з ручками й олівцями біля пульту від телевізора і бере в руки те, що чекало свого часу на столі. Цілком законна річ, коли використовувати за призначенням — чого Бабіно та іже з ним ніколи не робили. Може, вони й хороші лікарі, але тут, у лісі, вони часто — погані хлопці. Він натягує це цінне обладнання через голову так, щоб воно на еластичному ремінці висіло на шиї. Потім натягає балаклаву, бере «SCAR» і виходить. Серце калатає швидко й сильно, а (принаймні на цей момент) артрит у пальцях Бабіно не відчувається зовсім.

Розплата — сука, і ось вона прийшла.

Холлі не питає Ходжеса, чому він повернув праворуч. Вона невротик, але не дурна. Він їде зі швидкістю пішохода, дивиться ліворуч, приміряється до світла з того боку. Порівнявшись із ним, він зупиняє машину й вимикає двигун. Тепер западає повна темрява, і, коли він озирається до Холлі, їй на мить ввижається череп замість його обличчя.

— Лишайся тут, — тихо каже він. — Напиши Джерому, що в нас усе добре. А я спробую пройти туди лісом і взяти його.

— Ти ж не маєш на увазі — живим?

— Якщо побачу його з одним із отих «заппітів» — точно ні…

«Та й без нього, напевне, теж», — думає він, а вголос каже:

— Ризикувати нам не можна.

— Отже, ти віриш, що це він. Це Брейді.

— Навіть коли й Бабіно — то він теж частина цього. По шию в цьому. — А проте в якийсь момент він відчув переконаність, що розум Брейді Хартсфілда керує тілом Бабіно. Інтуїція — річ занадто серйозна, щоб її відкидати, і здогад уже набув ваги факту.

Боже поможи, якщо я уб’ю його і виявиться, що це помилка, думає він. Тільки як же я дізнаюся? Як узагалі я можу бути певним?

Він очікує, що Холлі буде проти, що вона скаже: «Візьми мене з собою», але каже вона лише:

— Сумніваюся, що я цю штуку зможу звідси вивести, коли щось із тобою станеться, Білле.

Він дає їй картку Тьорстона:

— Якщо я не вернуся за десять хвилин — ні, хай за п’ятнадцять, — телефонуй йому.

— А якщо почую постріли?

— Якщо це я і зі мною все гаразд, я подам сигнал клаксоном машини Бібліотечного Ела. Два швидкі гудки. Не почуєш їх — їдь далі в сусідній табір «Щось там Великого Боба». Заїжджай, ховайся де-небудь і дзвони Тьорстону.

Ходжес перехиляється через центральну панель і вперше за час їхнього знайомства цілує Холлі в губи. Вона занадто вражена, щоб відповісти на цілунок, але й не сахається. Коли він відхиляється назад, вона знічено дивиться вниз і каже перше, що спадає їй на думку:

— Білле, ти ж у черевиках ! Ти змерзнеш !

— Між деревами ще не так багато снігу — може, хіба що на два пальці.

Та й справді, холодні ноги зараз його мало хвилюють.

Він знаходить вимикач і гасить світло в машині. Коли він виходить із «експедішену», стримуючи стогін від болю, вона чує, як наростає шелест ялинових гілок. Коли б це був голос — це був би плач. Тоді двері зачиняються.

Холлі сидить на своєму місці і дивиться, як темний обрис Білла зливається з темними обрисами дерев, і коли вона вже не може його вирізнити, то виходить і йде його слідом. «Вікторі» 38-го калібру, який служив у поліції з батьком Ходжеса у п’ятдесяті роки, коли Цукрові гірки ще стояли порослі лісом, лежить у кишені її пальта.

Ходжес іде в бік світла у вікнах «Голів і шкур» обережно, крок за кроком. Сніг кидається йому в лице, обсипає повіки. Вогняна стріла знову палить його зсередини. Підсмажує його. Обличчям струменить піт.

Ну хоч ноги не горять, думає він — і тут перечіпається через засніжену колоду і падає. Валиться просто на лівий бік і заривається обличчям в рукав пальта, щоб не скрикнути. У пахвині відчувається гаряча рідина.

Штани намочив, думає він. Обмочився, як маленький…

Коли біль трохи вщухає, він підбирає ноги під себе і намагається встати. Не виходить. Мокре місце починає холодити. Він фізично відчуває, як член стискається, щоб не торкатися холодного. Ходжес хапається за низеньку гілку і знову намагається встати. Гілка відламується. Він безглуздо дивиться на неї, почуваючись якимсь героєм мультика — Лютим Койотом чи що, — і викидає гілляку. Коли він це робить, хтось підхоплює його під пахви.