Стівен Кінг - Кінець зміни

Джером мовчить.

— Чи ти язик проковтнув?

— Ні. Я думаю про те, як ми в старших класах соціологією займалися. У нас був модуль по самогубствах на чотири тижні, і там була така статистика, яку в житті не забуду. Кожне підліткове самогубство, про яке повідомляється в соціальних мережах, провокує ще сім спроб: п’ять суто демонстративних, а дві успішні… Може, тобі про це треба подумати, а не в крутизну гратися.

У Фредді тремтить нижня губа.

— Я не знала… Справді не знала.

— Та знала ж, напевне.

Вона опускає очі й дивиться на косяк. Тепер її черга проковтнути язик.

— Моя сестра чула якийсь голос.

Фредді підводить погляд:

— Який голос?

— Із «заппіта». Він їй усяку гидоту казав. Про те, що вона, мовляв, намагається жити, як біла. Що вона цурається своєї раси. Що вона погана й нікчемна.

— Це тобі когось нагадує?

— Так. — Джером думає про зойки і звинувачення, які вони з Холлі чули з комп’ютера Олівії Трелоні ще тоді, давно, коли загинула ця нещасна жінка. Ці голоси запрограмував Брейді Хартсфілд, це він особисто, за власним планом провів Олівію Трелоні до самогубства, як ведуть худобу на забій. — Власне, нагадує.

— Брейді захоплювався самогубствами, — каже Фредді. — Усе про них в Інеті читав. Він же на тому концерті хотів підірвати себе разом з усіма.

Джером знає. Він там був.

— А ти справді думаєш, що він говорив з моєю сестрою телепатично? І використовував «заппіт», як… Не знаю, як якийсь провідник, чи що?

— Коли вже він зміг захопити Бабіно й отого другого — а зміг же, вір-не-вір, — то так, гадаю, він це міг зробити.

— А всі інші з оновленими «заппітами» Оті двісті сорок з чимось?

Фредді просто дивиться на нього крізь дим.

— Навіть якщо ми заламаємо сайт, що з ними робити? З голосом, який їм розказує, що вони лайно собаче, що єдиний спосіб зробити все краще — убитись об стіну?

Перш ніж вона може щось відповісти, це робить Ходжес.

— Треба зупинити голос. Тобто його . Вставай, Джероме. Ми назад, до офісу.

— А я? — питає Фредді.

— Ти з нами. І слухай, Фредді…

— Що?

— План проти болю допомагає, правда ж?

— Думки, відома річ, різні є, з оцим нашим урядом, то я за себе скажу, що в мене від нього делікатний період місяця стає значно менш делікатним…

— Бери з собою, — каже Ходжес. — І папір бери.

Усі вертаються до офісу «Що впало…» «джипом» Джерома. У задній частині навалено Джеромових речей, так що Фредді має сісти на коліна комусь, і це точно буде не Ходжес. У такому стані, як він зараз, це неможливо. Тож він сідає за кермо, а Фредді сідає на коліна Джеромові.

— Ох ти ж, просто якесь побачення з Джоном Шафтом [60] Темношкірий приватний детектив, герой низки фільмів. , — дурнувато посміхається Фредді. — Отим здоровенним приватним детективом, за яким дівки штабелями падають.

— Гляди — ще звикнеш! — відгукується Джером.

Дзвонить мобільний Холлі. Це такий собі Тревор Джеппсон із поліційного відділу комп’ютерної експертизи. Холлі невдовзі переходить на геть незрозумілий Ходжесові жаргон, говорить про якесь BOT і чорні мережі. Те, що сказав цей чоловік, схоже, їй сподобалося, бо закінчує розмову вона з усмішкою.

— Він іще ні разу синхрону не влаштовував. Тішиться, як іменинник!

— Наскільки багато часу це займе?

— З паролем і ІР-адресою на руках? Не багато.

Ходжес паркується на одному з півгодинних проміжків перед Тьорнер-білдингом. Вони довго не затримуються — тобто якщо йому пощастить, то не затримаються, — а з огляду на нещодавню темну смугу, Ходжес гадає, що тепер Всесвіт винний йому щось хороше.

Він іде у свій кабінет, зачиняє двері, а тоді в потяганому записнику шукає номер телефону Беккі Хелмінгтон. Холлі пропонувала йому внести всі ці записи в телефон, але Ходжес усе відкладав цю справу. Ну от любить він свій старий записник. Може, тепер уже взагалі нема сенсу нічого міняти, думає він. Остання справа Трента і таке інше…

Беккі нагадує йому, що більше не працює у «Відрі»:

— Ви, напевне, забули?

— Не забув. Про Бабіно знаєте?

Її голос падає:

— Боже мій, знаю. Чула, що Ел Брукс — Бібліотечний Ел — убив дружину Бабіно і, можливо, його теж. Просто повірити не можу.

Я б вам багато такого розповів, у що важко повірити, думає Ходжес.

— Поки що Бабіно не варто викреслювати, Беккі. Я гадаю, що він в бігах. Він давав Брейді Хартсфілду якісь експериментальні ліки, і вони, можливо, зіграли якусь роль у смерті Хартсфілда.