Стивен Кинг - Мiстер Мерседес

Холлі показує рукою ліворуч від ліфта.

— А це що за двері? — А коли Ґеллісон не відповідає на її запитання негайно: — Допоможіть нам, благаю! Можливо, ми й не справжні копи, можливо, ви маєте рацію щодо цього, але там, у залі, дійсно зараз сидить дуже небезпечна людина.

Вона робить глибокий вдих і промовляє слова, яким сама ледве вірить, навіть знаючи, що вони правдиві:

— Містере, окрім нас, у вас більше нікого немає.

Ґеллісон обмірковує це, а потім відповідає:

— Ці сходи виведуть вас до лівого сектору залу. Там довгий прогін. Нагорі побачите двоє дверей. Ті, що зліва, ведуть надвір. Права веде в зал, прямо вниз повз сцену. Так близько, що від музики у вас барабанні перетинки можуть полопатися.

Торкаючись рукояті револьвера в себе в кишені, Джером питає:

— А де точно міститься сектор для інвалідів?

Брейді її таки знає. Точно знає.

Спершу він не може намацати в пам’яті, це ніби слово, що залипло в тебе на кінчику язика. Потім, коли гурт розпочинає пісню про заняття коханням на танцювальному майданчику, йому доходить. Будинок на Тіберрі-лейн, той, де живе чорний пестунчик Ходжеса зі своєю родиною, гніздо ніґґерів з білими іменами. Окрім імені собаки, тобто. Його звуть О’делл, точно ніґґерське ім’я, і Брейді збирався його вбити… от тільки натомість він убив власну матір.

Брейді згадує день, коли той ніґґербой підбіг до фургона «Містер Смаколик», зі щиколотками, все ще зеленими після підстригання моріжка жирного екс-копа. А його сестра кричала: «Купи мені якогось шоколадного! Будь лааасочка ! »

Ім’я цієї сестри Барбара, і це вона, велика, як саме життя, і вдвічі огидніша. Вона сидить праворуч двома рядами вище, з своїми подружками й жінкою, яка, напевне, мусить бути її матір’ю. Джерома з ними нема, і Брейді дико цьому радий. Нехай Джером живе, це ж просто чудово.

Але без своєї сестрички.

І без матері.

Нехай він відчує, як воно.

Так само дивлячись на Барбару Робінсон, він запускає руки під фотогорафію Френкі й знаходить тумблер Речі Два. Він пестить його крізь тонку тканину майки так, як йому дозволялося — тільки в небагатьох щасливих випадках — пестити пипки своєї матері. На сцені соліст «Довколишніх» робить шпагат, яким у тих тіснючих джинсах, що на ньому одягнені, він мусив би просто розтовкти собі яйця (за умови, якщо вони там маються), потім пружиною опиняється на рівних і підбігає до краю сцени. Дівчатка кричать. Лялечки тягнуть руки, немов щоб його торкнутись, їхні нігті — пофарбовані у вельми дівчачі кольори веселки — зблискують у прожекторах рампи.

— Агов, чи подобаються вам, хлоп’ята, паркові розваги? — гукає Кем.

Вони верещать, що дуже.

— А чи подобаються вам, хлоп’ята, карнавали?

Діти верещать, що вони обожнюють карнавали.

— А чи цілували вас коли-небудь на півдорозі?

Тут уже верещання абсолютно запаморочливе. Весь зал знову на ногах, промені бродячих прожекторів знову сковзають по натовпу. Брейді більше не видно гурту на сцені, але це не має значення. Він уже знає, що буде далі, бо він побував тут, коли завантажували апаратуру.

Стишаючи голос до інтимного, підсиленого мікрофоном муркоту, Кем Нолз каже:

— Отже, цього вечора ви отримаєте такий поцілунок.

Починається ярмарково-карнавальна музика — ввімкнувся синтезатор «Корґ» [355] «Korg» — бренд клавішних синтезаторів, які з 1970-х випускаються однойменною японською компанією. і виграє якусь мелодію, імітуючи калліопу. [356] Calliope — популярний колись музичний інструмент; запатентований Джошуа Стоддардом 1855 року — дуже голосний паровий орган, в якому використовуються гудки паровозного типу; назву дістав від імені матері Орфея, музи Калліопи. Зненацька сцену заливає водограєм світла: помаранчевого, блакитного, червоного, зеленого, жовтого. Аудиторія захоплено ахає, коли починає опускатися комплект декорацій ярмарку-карнавалу. Карусель і чортове колесо вже обертаються.

«ЦЕ ТИТУЛЬНА ПІСНЯ З НАШОГО НОВОГО АЛЬБОМУ, І МИ СПРАВДІ ВІРИМО, ЩО ВОНА ВАМ СПОДОБАЄТЬСЯ!» — волає Кем, і навкруг партії синтезатора сплітаються звуки інших інструментів.

«Пустеля плаче на всі боки, — речитативом промовляє Кем Нолз. — Я інфікований тобою вічно».

На слух Брейді, так звучав би Джим Моррісон після префронтальної лоботомії. Та потім Кем кричить щасливо:

«Хлоп’ята, що ж мене зцілить?»

Весь зал знає, і тому, коли гурт вдаряє на повну силу, всі горлають слова.