Стивен Кинг - Доктор Сон

Дейв подивився на Дена. Ден кивнув. Абрин батько — агностик за схильністю і католик за приналежністю — зробив у повітрі хресне знамення, а вже потім вирушив до лісу слідом за Джоном.

— Тут так гарно, тату, — промовив Ден. Його невидима пасажирка тепер говорила до Гоппі, бо Гоппі був єдиним, хто залишився біля нього. Ден посадив горбкуватого, лисіючого, одноокого кроля на один із пікнікових столів і пішов до першого пасажирського вагона по плетений пікніковий кошик.

— Все гаразд, — сказав він порожній галявині. — Я сама його принесу, тату.

У світлиці Дінів Абра відсунула свій стілець і підвелася.

— Мені треба знову до туалету. Щось, відчуваю, мене нудить у животі. А після того, гадаю, мені краще піти додому.

Емма підкотила очі, але місіс Дін була втіленням співчуття.

— Ох, серденько, це в тебе оте, ну, сама знаєш що?

— Так, і доволі зле.

— Ти маєш з собою все, що тобі потрібно?

— У мене в наплічнику. Все зі мною буде добре. Вибачте.

— Ну, це нормально, — сказала Емма, — іти, коли ти виграєш.

— Ем-мо! — скрикнула її мати.

— Та все гаразд, місіс Дін. Вона мене побила в ЛОШАКа.

Абра пішла сходами нагору, одною рукою тримаючись за живіт, сподіваючись, що те, як вона це робить, не виглядає надто фальшивим. Вона знову визирнула надвір, побачила пікап містера Фрімена, але не затримувалася на обмін сигналами великим пальцем. Опинившись у ванній кімнаті, вона замкнула двері й сіла на закритий кришкою унітаз. Яке ж то було полегшення, перестати жонглювати такою кількістю власних «я». Баррі помер; Емма з її матір’ю внизу; тепер залишилися тільки Абра тут, у ванній, і Абра там, у Клауд-Гепі. Вона заплющила очі.

( «Дене» )

( «Я тут» )

( «тобі більше не треба прикидатися мною» )

Вона відчула його полегшення й усміхнулась. Дядько Ден старався дуже наполегливо, але не був він скроєний на те, щоби бути дівчинкою.

Легкий, делікатний стук у двері.

— Подружко? — Емма. — Ти в порядку? Вибач, якщо я сказала дурню.

— Я в порядку, але піду додому, прийму «Мотрін» [345] Motrin — одна з торгових назв ібупрофену, протизапального, болетамівного препарату. і ляжу.

— Я думала, ти збираєшся залишитися ночувати.

— Зі мною все буде гаразд.

— Хіба твій батько не поїхав з дому?

— Я замкну всі двері, поки він не повернеться.

— Ну… хочеш, я тебе проведу?

— Нормально.

Їй хотілося бути самій, щоби радіти разом із Деном, з батьком і з доктором Джоном, коли вони приберуть тих створінь . А вони це зроблять. Тепер, коли Баррі мертвий, решта їх стали, як сліпці. Ніщо не може піти не туди, куди слід.

Не було жодного вітерцю, який поторохкував би ламким листям, а коли заглухла «Ріва» , на пікніковій галявині Клауд-Геп стало зовсім тихо. Залишилася лише притлумлена балачка річки внизу, покрики самотньої ворони і звук двигуна, що наближався. Вони. Ті, яких послала та жінка в капелюсі. Роза. Ден підняв одну боковину плетеного кошика і, сягнувши досередини рукою, взявся за «Ґлок 22», [346] «Glock 22» — популярний пістолет австрійського виробництва, модифікований для стрільби кулями «Сміт & Вессон» діаметром 10 мм. що його ним забезпечив Біллі — звідки той сам взяв цю штуку, Ден не знав, та воно йому було й байдуже. Що йому не було байдуже, так це те, що той без перезаряджання вистрелює п’ятнадцять куль, а якщо недостатньо п’ятнадцяти куль, це означає, що ми живемо в неправедному світі. Навернувся примарний спогад про батька, Джек Торренс усміхається тією своєю чарівливою, кривою усмішкою і каже: «Якщо це не подіє, я навіть не знаю, що мушу тобі повісти» . Ден подивився на старого Абриного кролика.

— Готовий, Гоппі? Сподіваюся, так. Сподіваюся, ми обоє готові.

Біллі Фрімен згорблено сидів за кермом свого пікапа, але поспішно випростався, побачивши, як Абра вийшла з будинку Діні. Її подружка — Емма — стояла в дверях. Дівчатка попрощалися, спершу ляснувшись п’ятірнями високо над головами, а потім обертом внизу. Абра вирушила в бік свого будинку, який стояв на протилежному боці вулиці за чотири подвір’я звідси. Цього в плані не було, і коли вона поглянула на нього, він жестом запитав: «Що відбувається?»

Абра усміхнулась і коротко показала йому великі пальці. Вона вважає, що все окей, він зрозумів її беззастережно ясно, але бачити її на вулиці, та ще й саму, від цього Біллі стало тривожно, нехай навіть ті фріки зараз за двадцять миль звідси. Вона потужна, як та генераторна станція, і, можливо, знає, що робить, але їй все’дно лише тринадцять.