Стивен Кинг - Доктор Сон

«Що вона встигла з’ясувати, перш ніж я від неї звільнилася? Як багато вона тепер знає?»

Ніяк сказати точно, але навіть зовсім мала малість може бути небезпечною. Це щеня мусить бути знешкоджене, і то якомога швидше.

Вийшовши на бліде світло раннього місяця, Роза зробила з півдесятка повільних довгих вдихів, втягуючи в себе свіже повітря. Вона почала почуватися трохи краще, трохи більше самою собою, але не могла позбавитися згадки про те тріпотливе відчуття. Відчуття того, що всередині неї хтось інший — мугирського роду понад те — роздивляється на її приватні речі. Біль, це погано, розгубленість від того, що вловилася в таку пастку — це ще гірше, але найгіршим з усього було приниження і відчуття зґвалтованості. Обікраденою виявилися вона.

«Ти за це заплатиш, принцеско. Ти наразі завелася не з тою курвою».

Якась фігура рухалася в її бік. Роза була присіла на верхню сходинку свого автодому, але тепер вона підвелася, напружена, готова до будь-чого. Фігура наблизилася, і вона роздивилася, що це Крук. Він був у піжамних штанях і капцях.

— Розі, мені здається, тобі краще… — він затнувся. — Що збіса в тебе трапилося з рукою?

— Насрати на цю кляту руку, — гарикнула вона. — Що ти тут робиш о другій ранку? Особливо, коли знаєш, що я буду зайнята.

— Дідо Флік, — мовив Крук. — Енні Фартушок каже, що він помирає.

Замість запаху освіжувача повітря з сосновим ароматом і сигар «Alcazar», [297] Нікарагуанські сигари. цього ранку «Флітвуд» Діда Фліка смердів лайном, хворобою і смертю. А ще в ньому було повно людей. Туди набилося не менш ніж дванадцять членів Правдивого Вузла, дехто з них тіснився біля ліжка старого, більшість стояли або сиділи у вітальні, пили каву. Решта скупчилися надворі. Всі мали стривожений, ошелешений вигляд. Правдиві не звикли до смертей між своїми.

— Вимітайтеся, — оголосила Роза. — Крук і Горіх залишаються.

— Поглянь на нього, — пролепетала Петті Хінка тремтячим голосом. — Отії на нім плями! І він зациклюється, як скажений! Ох, як же се шшахливо, Розі!

— Іди, — ласкаво мовила Роза, втішливо потискаючи Петті плече, тоді як насправді їй дуже хотілося витурити цю кокні [298] Cockney — традиційне прізвисько мешканців бідняцького лондонського району Іст-Енд, які розмовляють власною, граматично неправильною, часто римованою говіркою. за двері копняком під її жирний зад. Лінива пліткарка, ні на що на здатна, окрім як гріти постіль Баррі, та й у цій справі, либонь, не вельми вправна. Роза гадала, що уїдливість — єдине, в чому Петті справжня спеціалістка. Коли вона не перелякана на смерть, тобто.

— Нумо, народе, — закликав Крук. — Якщо він дійсно помирає, нема йому потреби робити це перед публікою.

— Він виборсаєцця, — сказав Арфіст Сем. — Він жилавіш’ за того ввареного коняку, цей Дідо Флік. — Утім, він обняв Бабу Росіянку, яка мала вельми прибитий вигляд, і на мить міцно притиснув її до себе.

Усі пішли на вихід, дехто, перш ніж зійти східцями і приєднатись до решти, кидав останній погляд через плече. Коли вони залишилися втрьох, Роза підійшла до ліжка.

Дідо Флік дивився вгору на неї, нічого не бачачи. Розчепірені губи оголили його ясна. Подушку рясно вкривало його м’яке біле волосся, яке вилазило цілими жмутками, через що він скидався на хворого на чумку пса. У його великих, вологих очах плавав біль. Він лежав голий, тільки в сімейних трусах, і його кощаве тіло було поцятковане червоними плямками, схожими на пухирці від комашиних укусів.

Обернувшись до Волоського Горіха, Роза спитала:

— А оті цятки, що то ще за чортівня така?

— Плями Копліка, [299] Henry Koplik (1858–1927) — американський педіатр, який одним із перших описав симптоми кору 1896 р.; в Україні цей симптом називається «плями Бельського-Філатова-Копліка». — відповів той. — На них принаймні вони найбільше схожі, як мені здається. Хоча зазвичай плями Копліка з’являються тільки всередині рота.

— Говори людською мовою.

Горіх обома долонями пригладив своє сивіюче волосся.

— Я гадаю, у нього кір.

Шокована Роза застигла з роззявленим ротом, а тоді вибухнула гаркітливим реготом. Їй не хотілося стояти тут, слухати це лайно; їй хотілося прийняти аспірину, вгамувати руку, яка відгукувалася болючим імпульсом на кожний удар її серця. Їй не виходили з голови руки персонажів коміксів, якими їх зображують після удару молотком.