Станіслав Стеценко - Чорна акула в червоній воді

— Здравія бажаю, Юрію Володимировичу, — трохи засоромившись, відповіла вона.

Не звертаючи уваги на Іванькова, вони провели Ірину в сусідню кімнату. Кілька хвилин тривала розмова, яка ні до чого не зобов’язувала. Вона відчувала на собі вивчаючі погляди, і так і запам’ятала обох — лисіючого Андропова в окулярах і стриженого Мортона з довгими вусами. Нарешті по зміні тону вона помітила, що Андропов переходить до справи.

— Майте на увазі, що я зроблю вам пропозицію, і якщо в цій пропозиції вам щось здасться неприємним, ви одразу скажіть. Обіцяю, що висновків робити не збираюся. Я тільки намалюю вам загальну картину. І тільки якщо ви відповісте «так», перейдемо до подробиць.

Вони з Мортоном перезирнулися. Було помітно, що Андропов нервує і на подібні теми йому доводилося говорити нечасто.

— Одним словом, ми хочемо підмінити одну досить поважну особу в одній зі східних країн своєю людиною. Ви майже ідеальна кандидатура.

Спіймавши запитальний погляд Ірини, Андропов сказав:

— Питайте…

— Чому я?

— Ви схожі на цю людину. Не як дві краплини води, але форма обличчя, колір очей… Загалом, буде необхідна невелика косметична операція, підправити форму вух та носа. Кілька дрібних штрихів… Словом, це все, що я можу поки що сказати. Чекаємо на вашу відповідь. Я не буду вас квапити. Не треба відповідати зараз.

Але Ірині не був потрібен час на роздуми. Вона знала, що так, як обіцяє Андропов, все одно не буде. Рано чи пізно Комітет згадає про відмову. І неодмінно відіграється…

Наступного дня, коли Мортон подзвонив їй, вона відповіла «так».

Штерн не міг забути дівчину, яку висадив біля Акулячого архіпелагу і почав шукати в газетах хоч якусь згадку про C. І одного разу знайшов у «Известиях» у розділі «Офіційні заяви» кілька рядків про те, що президент і уряд СРСР надіслали телеграму співчуття з приводу передчасної кончини короля С. і про коронацію принца і принцеси С.

Чи міг він після того, що трапилося між ним і тією дівчиною, і після того, що він відчував до неї, звинувачувати Милу, яку залишав одну на півроку і більше? Штерн хотів би відповісти на це запитання негативно, але не міг. Втім, справу зроблено. Він хотів убити коханця своєї дружини і зробив це. Район, де він висадив Кощія, пролягав далеко від судноплавних шляхів. Тут зливаються дві течії і народжуються тайфуни. Минулого року тайфун Флора, котрий народився саме тут, пройшов 3000 миль і спустошив узбережжя Індії. Вода в деяких місцях піднялася на три метри і декілька катерів були викинуті на сотню метрів за берегову лінію.

Судноплавні шляхи проходять тут далеко на півдні. Течії ж спрямовані на схід.

Шансів на порятунок в цьому районі майже немає. І якщо якогось невдаху, який опинився тут, не поглине тайфун, то течії віднесуть його просто до Акулячого архіпелагу, де господарюють зграї акул. Течії дуже швидкі і проходять поруч з островами. А далі до найближчої землі — тисячі миль. Тим більше, що без їжі і води Кощій загине, навіть не досягнувши архіпелага. Справу зроблено. Дружині він скаже, що висадив Кощія біля узбережжя Таїті. А Таїті — воістину райський куточок. Милка буде задоволена.

Ракетоносець провалювався в глибину і одночасно мчав вперед зі швидкістю 20 вузлів. Поруч з командиром стояв вахтовий офіцер. Служака, черговий раз обійдений підвищенням по службі, він недолюблював Штерна. Одного з ним віку, але був лише капітан-лейтенантом і, як кожен невдаха, вважав, що швидке просування по службі іншого — результат наявності «волохатої лапи».

Вахтовий давно помітив, що думки Штерна витають десь далеко і він не слідкує за глибиноміром. Але вирішив озватися лише в останню мить — коли човен досягне граничної глибини, наперед смакуючи збентеження командира від такої грубої помилки.

Та вахтовий не знав, що після виходу з доку комісія Міністерства оборони зробила доповідь про наявність мікротріщин у зварних з’єднаннях корпусу ракетоносця і заборонила командиру проводити занурення на граничні глибини.

Глибина була на триста метрів менша граничної… на двісті… на сто. До шуму води в баластових цистернах додалося поскрипування корпусу під дією жахливого тиску.

— Командире, — озвався вахтовий, — командире, гранична глибина.

Штерн відчув, що у нього зупинилося серце. І майже відразу почув тихе, схоже на далекий грім, гудіння. Воно ставало все чіткішим і виразнішим.

— Що це?

Питання вахтового привело Штерна до тями. «Нічого ще не трапилося, — подумав він. — Адже нічого ще не трапилося. Але що то за гудіння? Мабуть, десь лопнуло кілька цих клятих швів і в тріщину під жахливим тиском увірвалася вода». Його чисто виголене пухке обличчя вкрилося потом.