Дэн Браун - Код да Вінчі [підліткова версія]

— Хто може сказати, яке число написано на дошці? — спитав він в аудиторії.

Підняв руку студент-математик.

— Це число фі .

— Дуже добре, Стетнере, — сказав Ленґдон. — Отже, фі , — зустрічайте.

— Але не плутати його з числом пі , — додав Стетнер.

— Число фі , — продовжував Ленґдон, — одна ціла шістсот вісімнадцять тисячних, є дуже важливим у мистецтві. Його вважають найкрасивішим числом Всесвіту.

Ленґдон, вивівши зображення на екран, розповідав, що число фі взято з послідовності Фібоначчі та що пропорції рослин, тварин і навіть людей з незбагненною точністю відповідають відношенню фі до одиниці.

— Фі присутнє в природі повсюдно, — сказав Ленґдон, вимикаючи світло, — тож у давнину дійшли висновку, що цьому числу Творець Всесвіту відвів особливу роль, і дали йому назву Золота пропорція, Золотий перетин .

— Зачекайте, — заперечила студентка в першому ряду, — я ніколи не бачила золотого перетину в біології.

— Справді? — усміхнувся Ленґдон. — А чи вивчали ви співвідношення жіночого й чоловічого у бджолиному вулику?

— Звичайно! Самиць завжди більше, ніж самців.

— Правильно! А чи відомо вам, що коли поділити число самиць-бджіл на число самців у будь-якому вулику світу, завжди отримаємо те саме число? Фі.

Далі Ленґдон спроектував зображення спіральної черепашки.

— Впізнаєте?

— Це молюск, — каже студентка праворуч.

— Точно. А чи відомо вам, чому дорівнює відношення діаметра кожного попереднього витка спіралі до діаметра наступнго? Правильно, фі. Золота пропорція. Одна ціла шістсот вісімнадцять тисячних.

Ленґдон став змінювати світлини: голівка соняшника, соснова шишка, розташування листя рослин на стеблі, будова комах — усюди можна знайти дивовижне співвідношення, яке наближається до золотої пропорції.

— Це просто диво! — вигукує хтось.

— Так, — погоджується хтось іще, — але до чого тут мистецтво?

— О, — каже Ленґдон, — чудове запитання!

Він висвітлює славнозвісне зображення оголеного чоловіка — «Вітрувіанську людину» Леонардо да Вінчі, — назване так на честь Марка Вітрувія, блискучого римського архітектора, який писав про золотий перетин у зв’язку з архітектурою.

— У ті дні ніхто краще, ніж да Вінчі, не розумів структури людського тіла. Да Вінчі, власне, викопував мертвих, розрізав їх, щоб виміряти точні пропорції людських кісток. Він був першим, хто показав, що людське тіло складається з будівельних блоків, співвідношення пропорцій яких завжди дорівнює фі, — він усміхнувся, — ми будемо ще багато разів посилатися в цьому курсі на да Вінчі. Так багато символів приховано всюди, що ви й не уявляєте собі!

— Ходімо! — прошепотіла Софі. — Що сталося? Ми вже майже прийшли. Покваптесь!

Ленґдон завмер, приголомшений раптовим осяянням.

O, Draconian devil! Oh, lame saint!

Софі обернулась до нього.

«Не може бути, щоб усе виявилося таким простим».

Але він уже знав, що все саме так.

І тут, у нетрях Лувру, коли óбрази фі та да Вінчі викликали в нього мало не запаморочення, Роберт Ленґдон несподівано розшифрував код Соньєра.

— O, Draconian devil! — вимовив він. — Oh, lame saint! Це ж найпростіший у світі код.

Софі зупинилась на сходинках нижче і глянула на нього, не розуміючи, що сталося.

— Ви сказали, — голос Ленґдона тремтів він хвилювання, — числа Фібоначчі мають сенс, лише якщо вони записані в певній послідовності. Інакше це математична нісенітниця.

Софі не розуміла його слів.

— Порушений ряд Фібоначчі є ключем, — пояснив Ленґдон, узявши в неї роздруківку. — Ці числа — підказка, як розшифровувати слова в посланні. Ваш дід написав їх не в тому порядку, щоб сказати нам, як застосувати той самий підхід до цього тексту. O, Draconian devil? Oh, lame saint? Ці рядки нічого не означають. Це просто безладний набір літер.

— Ви гадаєте, що весь меседж — це анаграма? — вона пильно глянула на нього.

Ленґдон мовчки витяг авторучку з кишені піджака і поміняв літери місцями.

було ідеально анаграмою:

Leonardo da Vinci!

The Mona Lisa!

T he Mona Lisa.

На якусь мить Софі, стоячи перед виходом на сходах, забула про свій намір тікати з Лувру.

Дивлячись на анаграму, вона була приголомшена тим, що не зуміла розшифрувати її сама.

— Просто не можу збагнути, — сказав Ленґдон, втупившись у роздруківку, — як ваш дід створив таку хитромудру анаграму за кілька хвилин до смерті.