Диана Сеттерфилд - Тринадцята казка

Здесь есть возможность читать онлайн «Диана Сеттерфилд - Тринадцята казка» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2016, ISBN: 2016, Издательство: Литагент Клуб семейного досуга, Жанр: Триллер, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Тринадцята казка: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Тринадцята казка»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Марґарет Лі працює в батьковій книжковій крамниці й із задоволенням читає старовинні та рідкісні книжки. Якось вона натрапляє на книжку відомої письменниці Віди Вінтер «Тринадцять казок про чудесні перетворення і розпач», у якій насправді лише дванадцять оповідей. Тоді ж вона дістає пропозицію від знаної вигадниці записати правдиву історію її життя.
Допитливій та кмітливій Марґарет доведеться не лише розгадати загадку «тринадцятої казки», а й зустрітися зі своєю сестрою-близнючкою… яка померла під час народження.

Тринадцята казка — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Тринадцята казка», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Щоразу, коли я відводжу погляд від аркуша, – чи то закінчивши розділ, чи то спокійно міркуючи після сцени смерті, чи то дошукуючись підхожого слова, – я завжди бачу оте обличчя позаду натовпу. Знайоме обличчя. Бліда шкіра, руде волосся, незмигний погляд зелених очей. Я чудово знаю, хто вона, однак щоразу відчуваю подив. Щоразу їй вдається захопити мене зненацька. Вона часто розтуляє рота і щось каже мені, але впродовж десятиріч вона була від мене надто далеко, і я не чула її; до того ж, усвідомивши її присутність, я відводила погляд вбік і вдавала, ніби не помічаю її. Гадаю, вона на мене не дуже ображалася.

Людей завжди цікавила причина моєї письменницької плідності. А причина – саме в тому обличчі. Якщо я починаю нову книжку через п’ять хвилин після закінчення попередньої, це тому, що коли я відведу очі від столу, то неодмінно зустріну її погляд.

Минули роки; збільшилась кількість моїх книжок на полицях магазинів – і відповідно натовп персонажів, що юрмляться в моєму кабінеті, дещо порідшав. Із кожною написаною книжкою бубоніння голосів стихало і відгомін у моїй голові слабшав. Кількість облич, що вимагали до себе уваги, зменшувалася, і завжди позаду натовпу, але щоразу ближче, була вона . Дівчинка із зеленими очима. Вона чекала.

Настав день, коли я завершила план своєї останньої книжки. Написавши останнє речення, я поставила останню крапку. Я знала, що станеться після цього. Ручка вислизнула з руки, і я заплющила очі.

«Ну що, – сказала вона (а може, і я – не знаю), – тепер залишилися тільки ми удвох».

Я слабо заперечила.

«Нічого не вийде. Це було надто давно, я була ще малою дитиною і геть усе забула».

Утім, це була не відмова, а радше побажання.

«Зате я не забула, – відповіла вона. – Пам’ятаєш, як…»

«Ні, від неминучого не втечеш. Я дуже добре все пам’ятаю».

…Ледь вловима вібрація повітря припинилася. Я відірвала погляд від зірок у дзеркалі й повернулася до міс Вінтер. Її очі незмигно дивилися в якусь точку в кімнаті, наче саме там вона щойно побачила зеленооке дитя з мідно-червоним волоссям.

– Ота дівчинка – це ви.

– Я? – Міс Вінтер здивовано перевела погляд з дівчинки-примари на мене. – Ні, вона – це не я. Вона… – письменниця завагалася. – Вона – це та, якою я колись була. Тієї дитини вже давно нема. Її життя скінчилося у ніч пожежі, вона немов згоріла в тому полум’ї. Особа, яку ви перед собою бачите, – це ніхто .

– Але ж ваша літературна кар’єра, ваші романи…

– Коли людина – ніхто, вона починає вигадувати. Вигадувати, аби заповнити порожнечу.

Ми мовчали й дивилися на вогонь. Час від часу міс Вінтер мимовільно потирала свою долоню.

– До речі, стосовно вашого есе про Жуля і Едмона Ландьє, – почала вона трохи згодом.

Я неохоче повернулася до неї.

– Чому саме їх ви обрали за предмет вашого дослідження? Що вас так зацікавило?

Я похитала головою.

– Нічого особливого.

Потім запала тиша. І були тільки непорушні миготливі зорі і потріскування дров у каміні.

Тільки за годину, коли вогонь уже почав гаснути, міс Вінтер озвалася втретє.

– Марґарет, – здається, вона вперше назвала мене на ім’я, – Марґарет, завтра ви поїдете звідси.

– Так.

– Ви ж повернетеся, правда?

У мерехтливому світлі важко було розгледіти вираз її обличчя, важко було судити, що спричинило тремтіння в її голосі – втома чи хвороба; але тієї миті мені здалося, що міс Вінтер боїться. Боїться, що я більше не приїду.

– Так, звичайно. Я неодмінно повернуся.

Наступного ранку Моріс відвіз мене на станцію, і я взяла квиток на поїзд, що прямував на південь.

Альманахи

Де ж іще розпочинати дослідження, як не вдома, у крамниці?

Старі альманахи завжди вабили мене. Ще у дитинстві, відчувши нудьгу, неясний неспокій або страх, я завжди бігла до цих полиць – погортати сторінки з іменами, датами й коментарями. Під обкладинками альманахів спочивали життя давно померлих людей, брутально спресовані у кілька жалюгідних байдужих рядків. Це світ, де чоловіки були баронетами, єпископами та членами парламенту, а жінки – їхніми дружинами й дочками. Але там не йшлося про те, чи полюбляв хтось із них, скажімо, поласувати на сніданок телячими нирками; нічого не говорилося про те, кого вони любили, чого боялися, які істоти ввижалися їм у тінях на стіні, коли вони задмухували свічку і лягали спати… Альманахи не містили жодних особистих відомостей. Що ж тоді зворушувало мене у цих сухих коментарях про життя померлих людей? Тільки те, що вони були людьми , що вони колись жили , а потім померли

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Тринадцята казка»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Тринадцята казка» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Тринадцята казка»

Обсуждение, отзывы о книге «Тринадцята казка» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x