Джеймс Паттерсон - Виклик

І вже вп'яте Татем проігнорував його запитання, поводячись так, наче Карлайла взагалі в машині не було. Та й далі ігнорував, аж поки вони не проїхали крізь високу ковану браму посольства Сполучених Штатів у центрі міста Нассау.

— Ідіть за мною, — сказав Татем, зупинивши авто біля входу. То було не прохання, а наказ.

І Пітер увійшов слідком за Татемом до посольства, і вони рушили довгим вузьким коридором. Якщо у приміщенні й був кондиціонер, то він усе одно не працював. Усередині було парко як у сауні. Під стелею висіли вентилятори, які виконували важливу функцію: рівномірно розподіляли сперте задушливе повітря.

Коло останніх дверей у кінці коридору Татем зупинився. — Проходьте, — сказав він, відступивши вбік.

Пітер уставився на зачинені двері; по його скронях текли крапельки поту. Цей Татем виявився крутішим, аніж можна було припустити, слухаючи його голос по телефону.

— А ви зі мною не йдете? — спитав Пітер.

— Ні. Це поза моєю юрисдикцією, як прийнято говорити. Я почекаю на вас тут.

Татем відвернувся і пішов, залишивши Пітера на самоті з тривожною думкою: що тут, у біса, відбувається?

З-поза якихось дверей у коридорі чулося радіо та приглушені звуки пісні Боба Марлі «Дозволь тебе кохати». Але доречнішою в цей момент була б пісня групи «Енімелз» «Треба звідси вшиватися».

Табличка «Вихід», що виднілася в кінці коридору біля сходів, буквально спокушала Пітера до втечі.

Але цієї миті двері перед ним несподівано відчинилися.

— Привіт, Пітере, — сказала жінка.

Вони опинилися лицем до лиця, і то був іще один сьогоднішній сюрприз. І сюрприз цей був просто приголомшливий. Ба більше — вкрай неприємний та небезпечний.

Востаннє Пітер зустрічався з агентом Елен Пірс у кімнаті суду, де вона кидала на нього гострі як кинджали погляди своїх, безперечно, прекрасних карих очей. Два роки свого життя присвятила вона розслідуванню злодіянь одного бруклінського кримінального авторитета, який тримав мережу наркоторгівлі з оборотом у сотню мільйонів зелених. І їй удалося таки взяти його за сраку. А Карлайлу знадобилося лише два тижні, щоб той лиходій вийшов на волю.

Коли суд присяжних виніс вирок «не винуватий», Елен Пірс не втрималася і заволала на всю судову залу: «От блядь!» Ця, мовити б, емоційна ремарка навіть викликала у Пітера легку посмішку.

Тож що робить тепер тут міс Пірс? Чому ж це їй раптом захотілося з ним поговорити? І про що?

Втім, він здогадувався, про що саме.

— Тільки не кажіть мені, — почав Пітер, підіймаючи угору руки, — що теж хочете мене відговорити від пошуків моєї родини.

Пірс осміхнулася. На ній була біла футболка, охайно заправлена у лляні коричневі шорти. Це що - така тропічна форма в агентів Антинаркотичного бюро?

— Звісно, ні, — відповіла вона. — Навпаки, я вважаю, що це дуже добре, що ви хочете їх. розшукати самотужки. — Агент кивнула Пітеру, щоб той сідав за невеличкий столик поруч із нею. — І перед тим як ви візьметеся до пошуків, я хочу, щоб ви дещо знали. Я тут для того, щоб допомогти вам, Пітере.

Джейк Дан — перевізник наркотиків? Дядько Джейк є зловмисником? Невже це правда?!

Ці слова прозвучали як маячня з вуст Елен Пірс і видалися ще більшим божевіллям, коли Пітер подумки їх повторив. Він навіть на мить не міг таке уявити. І це був не жарт. Так, від Антинаркотичного бюро багато чого можна чекати, але влаштування комедій не було одним із чільних методів його роботи. Вірніше, це взагалі не було методом їхньої праці.

— Вже понад рік ми стежимо за Джейком Даном, — сказала агент Пірс, склавши на столі свої тендітні руки. — Його не раз помічали в компанії з одним відомим контрабандистом, і маршрути його подорожей виглядають, щонайменше, вкрай підозріло. На жаль, окрім цього ми не змогли нічого довести. Бракує прямих доказів, щоб віддати його під суд.

— Навіть якщо ваші підозри про Джейка і є правдивими, то який стосунок це має до зникнення моєї сім'ї? — запитав Пітер. — Вони ж потрапили в шторм.

— Так, дійсно, — сказала агент Пірс. — Але ми не знаємо достеменно, чи саме шторм призвів до того, що яхта затонула. Залишається ще один варіант — що Джейк під час цієї подорожі грав подвійну гру: виступав у ролі капітана й водночас мав прийняти нову партію наркотиків.

— Нову партію наркотиків? Де? — спитав Пітер. Тепер агент Пірс і справді викликала у нього чималий інтерес. Його дедалі більше інтригував напрямок їхньої розмови.