Іван Ле - Кленовий лист

— Часу в нас вистачає, а план на сьогодні такий,— знов розпочав Ваня,— зняти корабель з мілини — це вже турбота Олега та Горна, вони в нас механіки, нехай мудрують, а ми зробимо — і підвести трофей отуди до нас під камінну кручу.

— Чому б не спробувати відразу аж у затоку? Там і дерева нависають над берегами. А тут і не підведеш до берега, скеля виступає з-під води,— додав своє енергійний Юра.

— Дерева, це правда. Та чи протягнеш його такого нашими силами в ту затоку? А звідти ми просто в нашу хату або в отой рибальський курінь оце все і вивантажили б. Потім знайшли б лад і катеру. А ні, зіпхнули б його знову в океан,— висловлював свою думку Ваня.

— Або затопили б десь там поблизу, як чорноморці свій флот у вісімнадцятім році!..

Відчувалося надмірне піднесення робінзонів від такої несподіваної здобичі. В захопленні не замислювалися глибше, докладно не розмірковували ні над жодною пропозицією, наскільки вона реальна до здійснення їхніми силами. Адже щоб їхати катером через океан, за пропозицією Горна, треба не лише полагодити — залатати катер. Потрібне ж пальне, якщо силова установка, припустімо, уціліла. Пропозиції надходили одна за одною, відчувалося, що в міркуваннях про освоєння катера нарада заходить в марудний тупик.

І схвалили першу, таку просту пропозицію Вані: катера не розвантажувати далі, а підвести ближче до житла і при допомозі Горна максимально освоїти його. Гордий з високої атестації своїх технічних здібностей, Олег не злякався завдання — зняти корабель з мілини! Десять місяців служби Горна на такому катері цілком гарантували виконання цього відповідального завдання.

— А як тут якір витягається, геносе Горн, напевне ж, механічною силою?

— Так, бітте, лебьодка єсть, от сжатий воздух работайт.

— Ось бачите,— стиснуте повітря. А де воно? — переможно запитав Олег.— Ніякі механізми не діють, затоплені. Та й ніс корабля занурений у воду, як ти до тих лебідок приступишся. Хіба що... Стривайте, товариші: здається, десь там є, щоправда у воді, невеличкий якорець. Звичайно, він теж не по нашій силі, та гуртом би якось...

— Так єсть, товаріщ Олег. От ручной лебьодка.

— Оце вже діло, геносе Горн! Я теж бачив його, коли видирався на катер,— підтвердив Ваня.— Почали, хлопці!

— Не надо такой план,— заперечив Горн.— В отсєк імеєтся полшой дліна трос для дальній аварійний буксір. Мі можем єго доставайт. Конец трос берьом нах плот, два товаріщ будет єго тут...— Горн не знаходив слова і крутив рукою.

Олег зрозумів і допоміг:

— Розмотувати.

— Так єсть, розмотайт, пока другіє на плота везут єго конец туда, і крєпім давай на берег за дерева. Потом всьо накручівай єго на лєбьодка іздесь.

— Чудово!

— Товаріщ Ваня! Сейчас наш інтерес єсть само толь-ко катер!

— Вирішили. Олег, давай команду, твоя посудина,— завершив Ваня.

— Горн і я лишаємося на тросі, якщо дістанемо його в тій затопленій схованці. Ваня командує плотом, на якому відвозять кінець троса. Геносе Горн, почали! Як даємо трос?

— Берьом ін отсєк і... дайом, канєшно.— Він не зовсім розумів запитання і пильно вдивлявся в Олега. Нарешті, догадався: — Ах, так єсть: ну, канєшно же, дайом через етот единственні люк. Немножко поцарапаєт бронза от люк, но ето нічево.

Льотчик швидко підійшов до зовсім не помітних з першого погляду металевих дверцят, пофарбованих під колір стіни. Швидко знайшов отвір для ключа і якоюсь скобою почав наполегливо длубатися, доки не відімкнув ті дверцята. За ними було приміщення спеціально для троса з діркою для нього через стіну борту, тепер задраєну. Хлопці побачили величезний стос линви, зручно намотаний на вал-лебідку. Навіть зааплодував котрийсь:

— Красота!..

Ваня прийняв від льотчика кільце троса, який ще ні разу не був в дії на катері. Великий моток легко ворухнувся понад бортом, трос пішов з Ванею в люк. З плота хлопці прийняли від Вані кінець з кільцем, обвихнули за колоду на плоту і, коли на плот скочив Ваня, відіпхнулись од катера.

Хлопці гордилися своїм винахідливим механіком Олегом. Та все ж не могли не відзначити, що Горн у цій ситуації дуже їм прийшовся до речі. Це радувало піонерів. Льотчик тепер уже цілком одужав. Усе-таки він вдячний їм, радянським піонерам, в цьому сумнівів не мали. А що буде далі? Адже натякав уже, щоб і його ставили в чергу на нічні вартування. Зброя, одяг тепер є... Юра Бахтадзе не втримався при тій розмові:

— Щиро шануючи ваше поривання працювати і вартувати нарівні з нами, кацо Горн, давайте все ж таки заздалегідь домовимося...