Іван Ле - Кленовий лист

Звернув Олег увагу і на інструменти. Їх цілком вистачило б не тільки на їхню бригаду: молотки, ключі, терпуги. Навіть цвяхи... В одному з незатоплених приміщень лежали величезні мотки стального троса, дроту, ремінні паси, машинні деталі.

— Це таки трофей, друзі! — не міг не висловити свого захоплення.

Товаришів Олег зустрів, як господар, як морський вовк-капітан, з біноклем на шиї. Коли зайшли в майже єдину, зовсім не затоплену каюту, від Олега ні на крок не відходила дівчинка, весь час крутилася біля нього, хапаючись за його ноги, щоб не впасти на ворухкій посудині. Заздрісні багатозначні погляди, які кидали товариші на бінокль, сприймав без гордування. Тут же конфіденціально повідомив:

— Певне, тут є ще і не такі речі. Задраєно все, затоплено. Навіть радіорубка... Друкарська машинка, консервоване молоко. Правда, на машинці хіба що тільки Горн зможе друкувати, не на нашу мову настроєна!

Хлопці статечно віталися з Ніночкою, як з дорослою. Кожен намагався якось заспокоїти її, хоч дівчинка вже і не скаржилася. Навіть переляк в очах потух, і натомість вони загорілися дитячою цікавістю до нових, таких своїх людей. Тільки посмішку Горна сприйняла з неприхованим застереженням. Дитяча інтуїція підказувала, що лише ті четверо піонерів можуть замінити їй у цих просторах океану маму, тата і рідну хату. А цей дядя льотчик, як рекомендували їй Горна, на жаль, скидався на тих, які ще недавно так грубо поводилися з нею.

Першим рейсом на плоту везли дівчинку, ковдри та інші потрібні речі з каюти. Олег на руках тримав уже важкувату для нього Ніночку, а Юра стеріг усе те манаття, тримаючи його в оберемку, щоб не промокло на плоту. Роман лоцманував, відпихаючись довгою жердиною. Тільки Ваня з Горном лишилися на кораблі. Олег по-господарському порадив їм куди зайти, щоб оглянути хоч трофеї. Горн тільки посміхався на ті поради.

— Просім, пусть не безпокоїсть товаріщ. На етом скоростной катер мі десят мієсяца морской служба стажіровал в Бремен, пока переходіть на гідроавіація.

— Чудово, геносе Горн! Я хочу бути першим вашим учнем. Капітани морфлоту — моя мрія! Вперед, повний...

Піднесений настрій піонера зрозумів і Горн. Він подав руки Олегові і Вані на знак цілковитої згоди з усім.

Другим рейсом відвезли на берег ящик сухарів і кілька десятків банок всіляких консервів. Олег захопив і пачку паперу та кілька зошитів. Усе це багатство віднесли тільки до перших кущів.

Дівчинку теж посадили під кущем у холодку, щоб стерегла трофеї. Налякана, весь час між чужими людьми, вона уважно стежила за метушнею хлопців, і особливо за Олегом. Це ж були свої вже!

З третім рейсом Ваня запропонував почекати. Вантажити троси та інше не першої потреби майно не було рації.

— Адже це і не по-господарському. Ну перевезли, десь, припустімо, склали під кущем. І що ж, нехай лежить? До того ж я так собі думаю, цей катер отут, на косі, може привернути і небажану нам увагу з боку тих, хто в гірку хвилину змушений був залишити його на волю океану. Він же не порожній, як бачимо. Мабуть, його спробують і розшукати з допомогою авіації.

— Та тому ж і марудимося з ним, клятим, щоб якнайшвидше вивезти все на берег. Потім можна і зовсім затопити його.

Ваня перечекав зауваження Юри. Але, коли той запропонував затопити катер, перехопив його.

— Таку морську посудину затопити?

Олег теж не витримав. Чи не він стільки трудився біля нього, а тепер затопити!

— Користуватися морським чи військовим трофеєм — законне право переможця. Катер ми не викрали, а з якими труднощами в океані добули! Затоплювати не будемо!

— Підеш з ними домовлятися, законно чи ні ми привласнили трофей. Гітлер виховав... ви, геносе Горн, не обижайтеся. Адже мовиться про тих...

— Я всьо понімайт. Гітлер нет, єсть остров, єсть закон большінства!

— Так ось і я кажу,— знов заговорив Роман, статечно розмірковуючи.— Якщо вже брати весь катер, то треба бути готовими його захищать. Я гадаю, що Ваня правий. А як ви дивитеся, геносе Горн? Забираймо катер десь хоч і в ту протоку біля нас. Розкопаємо гирло...— Роман помітив, що Горн щось намагається сказати ще, бо його перебили тоді, не дали до кінця висловитися.— Давайте, геносе Горн.

— Саме так і мислім. Катер дольшен біть ріхтунг, готов... на плаваніє к берегам родіна... Совієтская Росія!

— Вірно, в Радянську країну! Давай, Ваню, твій проект.

Усі замовкли. Справа ставала яснішою: катер треба забрати. Але де його приховаєш так швидко? Чи ж можлива річ, негайно провести його в ту затоку під густі дерева? Скільки це забере часу!