Іван Ле - Кленовий лист

А час, який підганяли такі події, мчав, мов у прірву. Тривожні відомості про бої вже під Одесою, про танкові клини — прориви ворога в глиб Вітчизни — дедалі ускладнювали евакуацію дітей.

— Сам лишусь у таборі, щоб виїхати останнім,— заявив якось Роман у розмові з Ванею.

— Е-е...— невиразно протягнув Ваня.— Виїздити тепер не так легко, Романе. Он кілька дівчаток з попередніх відряджених повернулися. Кинь, Романе, отой фасон і при нагоді виїзди,— майже нагримав Ваня.

Та Роман відчув у тоні наказу Вані товариське схвалення такої високої дисциплінованості.

Тимчасом бої з ворожими танковими з'єднаннями стали наближатися й до Кримського півострова. Адміністрація піонертабору обережно пояснила дітям, що їхати прямим шляхом тепер уже нікому не Можна.

В такому становищі заява Романа про самопокарання сприймалася особливо несхвально — хизується хлопець. А втихомирена Любочка несміливо гукнула:

— Я прощаю Романові.

Але згодитися на таку амністію Роман не міг. Скажуть не знати що про нього. Це відчули найближчі його друзі.

— Лишаюся з Романом! — вигукнув невтомний авіаконструктор Олег. Вся його поведінка свідчила, що хлопець не жартує. Те, що він і в Криму ходив на заняття авіагуртка в одному військовому санаторії, що навіть піднімався на літаку з пілотом-інструктором, підносило його в очах друзів як героя. Тому заява Олега не здивувала.

— А я, Олег?.. Чи я, думаєш, ішак дагестанський і терпітиму таку невідповідну до обставин ганьбу друга? Лишаюсь і я з Романом! — несподівано заявив Юра Бахтадзе.

— Я теж лишусь, хоч я й згодна з судом, і теж... не ішак дагестанський,— під ще завзятіший регіт, як утихомирене дитя, промовила і Любка Запорожець. Чи шкода їй стало Романа? Ні, героєм він тепер стає в такій загрозливій ситуації.

Ваня Туляков, що досі мовчав, не витримав.

— Ти ось що, Любо,— звернувся він ніби між іншим.— Краще заспокойся. Не зачепили тоді тебе за поведінку, то не напрошуйся. Давно визначена в першу чергу на виїзд, чому не виконала порядку? Сьогодні ще відходить пароплав на Одесу. Поспішай до тітки. Щож-до мене, то я... теж лишаюся з Романом, разом вибиратимемося з Криму...

Далеко не всіх піонерів щастило відправити з табору в намічені дні. Минуло вже більше місяця з початку війни. По кілька разів виривалися з табору найсміливіші і знову поверталися. Якось таки виїхала Любка пароплавом на Одесу.

Зведення з фронтів що день то погрозливішими ставали. Зусилля адміністрації табору вирядити піонерів і поїздами не дали наслідків. Сміливіші хлопці, порушуючи всі правила обережності, чіплялися на авто, на переповнені вантажні поїзди.

В такій колотнечі марою підповзла паніка. Одної ночі зникли з табору шість хлопців і з ними двоє дівчат. Лишили записку, що вони пішли пішки...

Тоді Ваня запропонував виявити охочих іти додому пішки, утворити загони на чолі з вихователями і вирушати.

— Бо так ми чекатимемо на попутний вітер і вскочимо в саме пекло..

Того ж дня і відправили дві великі групи. Прощалися, напучували і сумували. Якось уночі пощастило посадити в поїзд кількох слабших, але ніхто не мав певності, що вони встигнуть проскочити перед' ворожим танковим клином... У таборі лишилися тільки Роман з трьома товаришами та десятків зо два страхополохів, які чекали, доки по них приїдуть батьки.

Час від часу повертався хтось із виряджених раніше, кому не по силі були такі небезпечні мандри. Бої з ворогом загрожували перетнути останні шляхи.

Не уявляючи, що і як робити далі, куди подітися від цього непривітного тепер морського узбережжя, яке ночами вже гомоніло відлунням морських боїв, кілька хлопців ладнали човни, сподіваючись через протоку пробитися на Кубань.

Роман кілька разів щиро радив Вані Тулякову забрати з собою наймолодшого серед них Олега і йти пішки, пробиватися. Ваня тільки подивиться на Романа задумливим поглядом і нічого не каже. Неважко було

Романові зрозуміти в тому докір друга. Та це все-таки давало привід до бодай якоїсь розмови в такому морочному чеканні.

— Ну, Ваню,— виправдується Роман,— чесне піонерське, я вважаю...

Що він вважає, Ваня розуміє. Роман під суворим поглядом товариша замовкає, так і не викликавши його на розмову.

Війна розгорялася. Фашистський уряд Німеччини, не вдовольняючись кровопролиттям у Польщі, на Балканах, у Франції, рушив свої війська і через радянські кордони. Рушив, потоптавши міжнародні конвенції і власні зобов'язання. Радянські кордони облудно зламані танковими армадами фашистських армій, зламані без оголошення війни другого ж дня після проходу на тих кордонах ешелонів з радянською пшеницею, поданою за міжнародними угодами про торгівлю та товарообмін.