Іван Ле - Кленовий лист

Та й без слів було зрозуміло, що рішення свого вона не змінить. Жінка весь час стояла на одному місці. Сонце знялося вище, і грайлива ямочка тепер сховалася. в густій тіні від крислатого капелюха. Високо здіймалися груди, час від часу зривалися безнадійні зітхання.

Чи слухала вона Андрія Тихоновича, порпаючись вільною рукою в складочці легкої літньої сукні? Але вже напевне не бачила, бо надто далеко по степових гонах і мрійних затїнках блукав її стривожений погляд. Її Андрій так безжально топтав ногами емблему їхньої любові— лапатий кленовий лист...

Ніночці минуло тільки чотири роки. Дитя ще не могло збагнути страшної для нього події — остаточний розрив батьків. Кілька останніх днів дівчинка нервувала, що не приходив «батько Андрюша», не пестив її дужими руками, не називав Кленовим листком, не возив до лісу в автомашині. Було, сидить без шапки, напружений, за рулем, дивиться в простір, а найдорожчу посмішку дарить їй. Машина відкрита, вітер ворушить йому чуприну, грається в шовковому, вже посрібленому руні.

Дівчинка що день, то яскравіше уявляє собі ці подорожування і тим гостріше відчуває батькову відсутність.

Андрій Дорошенко і не збирався тримати дочку при. собі. Всупереч офіціальним даним він не сумнівався, що війна з гітлерівцями неминуча. Йшлося тільки про час, місяці чи, може, навіть тижні відтяжки.

Думав Ніночку відправити на Полтавщину в Новосілки до своєї матері. Там дитя мало зростати і виховуватися. Про виховання не турбувався. Його мати, вже немолода жінка, минулого року ще працювала в колгоспі ланковою. Ніхто не міг закинути їй недостатність щирості в праці. В п'ятдесят шість років Наталка Дорошенко вступила до лав Комуністичної партії.

Андрій — єдиний син у неї. Жінка гартувала самотність працею. Як тільки довідалася про зближення: сина з Кленовою, настирливо радила, навіть просила прискорити оформлення шлюбу. З невісткою вперше побачилася тоді, коли тій так була потрібна допомога літньої жінки. Андрій Тихонович, не питаючи Марії, сам викликав матір і привів її на ту, ще дівочу квартиру своєї дружини.

«Новосілки не такий уже й закуток,— якось писала мати в листі до сина.— Тут можна створити теплий затишок для молодої жінки. Чи робила б щось — дитя мало б догляд. У нас дві школи — нижча й середня. Інтелігенції тої повно. Одних учителів близько трьох десятків. А агрономи! Є і в нас люди, хай неодмінно приїздить з Ніночкою! Що їй з малою дитиною там робити? Могла б і в тості до тебе їздити, ріднішою буде, аякже! А тут і кіно щодня є... Бо, кажуть, таке твориться на світі. А ти ж генерал...»

Так умовляла мати Андрія Дорошенка. 1 він був певен, що мати так само з дорогою душею прийме тепер і саму Ніночку, його дитя, його вимріяне кохання. Але чи схвалить їхній такий раптовий розрив?

А як потрібно було йому вирішити цю складну проблему! Марію, виходить, треба примусово висилати з прикордоння. Куди, з якими документами?

В анонімному листі не сказано, що Марія Кленова, будучи німкенею з походження, якось зв'язана з Німеччиною. Ні на рідню, ані на інші зв'язки в листі не було жодного натяку. Це заспокоювало, коли можна було назвати спокоєм звичайне самозапевнення, що мати його коханого дитяти не забруднена ганебними натяками на шпигунство. Але сама поява такого листа змушувала припустити найгірше.

А що коли Марія Кленова справді винна в загадковім зникненні того пакунка з мобілізаційними документами командування округу і потім такому чудодійному їх «розшуканні» через тридцять годин лихоманкового струсу в штабі?..

З дуже великими труднощами генералові вдалося тоді довести, що його дружина до того не причетна, бо нічого не могла знати про пакунок, та і в штабі в ті дні не була. А вона ж таки була... І не така вже вона наївна в міжнародній політиці. Що виявляла себе радянською, щирою спільницею генерала — то це могло бути тільки спритним маскуванням.

Генерал не знав, радіти чи печалитися від того, що цей анонімний лист не прийшов у той скрутний час. Прихований інформатор знає надто багато, але не все. Він точно виписав цитати з документів, які можна буде перевірити. Генерал і розпочав цю перевірку. Тому й думав, що майор повідомляв його про результати перевірки.

В листі повідомлялося, що безпритульна Марія Йосипівна Кленова незаконнонароджена і має прізвище своєї матері, доля якої «поки що» не з'ясована. «Марія Йосипівна Кленова,— свідчила далі зловісна анонімка,— дочка німецького громадянина, який перебував на радянській землі кілька років, маючи на те якісь скоро-спечені права». Про моральне ж право... Яке там право, коли «напевне ж був агентом німецької розвідки...»