Максим Кідрук - Бот

— Ріно, це пастка, — Тимур сам вразився з того, як спокійно звучить його голос.

Хедхантер не відповів. «Зараз виступлять “загонщики”», — мелькнуло в голові у програміста. Він розвернув тулуб на 180° і пройшовся променем прожектора по навалених купах мерців. Якраз вчасно. Трупи з крайньої кучугури (тепер вона була крайньою лівою для Тимура) розліталися врізнобіч. З-поміж тіл один за один виборсувалися «малюки».

— Позаду боти, — без паніки, але достатньо голосно сповістив Тимур. Трійка в салоні озирнулась. Українець лупив променем прямо на потвор.

Вибух адреналіну заткнув горлянку страхові, а втіха, спричинена усвідомленням того, що він спрогнозував атаку, додала сил. Тимур хотів чітко скомандувати: «Готуйте зоман!» — але… слова застрягли у горлянці.

— Fu-u-u-u-ck! — в один голос закричали Ріно, Стефан та Алан. Ліхтар, брязнувши об дах машини, випав у Тимура з рук.

Всі боти були в протигазах.

Такого не очікував ніхто. Френкі рвонув уперед. Гереро завернув свій джип праворуч від трикутної скелі — у вільний прохід, де не стояли люди. Ріно на автопілоті рушив за ним.

— Стій! — зісковзнувши в салон, крикнув Тимур. — Тільки не праворуч, — і силою вивернув кермо в інший бік.

Френкі віддалявся.

— Ти геть здурів? Пусти кермо!

— Довго пояснювати. Боти заганяють нас туди, куди їм треба.

Потвори наближалися.

Південноафриканець міг би ще довго пручатися, якби не автомобіль Френкі, що, від’їхавши на кількадесят метрів, втрапив правим переднім колесом у замасковану яму. Задні колеса машини задерлись угору і закрутились, не дістаючи землі.

Ріно пополотнів і зняв ногу з педалі газу.

Наступної миті в кількох місцях довкола перехнябленої, спійманої у пастку машини Френкі завирувала земля. Із земляних схованок, присипаних піском кольору червоної цегли, постали жилаві фігурки. Двоє вискочили на похилений борт і розкрили дверцята. За ними з піску виникли ще двоє ботів з «Моссбергами» в руках. Усі мали на головах протигази.

— Куди… куди мені їхати? — ледве видушив із себе Ріно.

(Нещасний Ті-Джей, який збагнув, що зараз помре, попри відчай, зламану ключицю та вивих плеча, з останніх сил намагався дотягнутися до контейнера із зоманом. Він дотягся закривавленими пальцями до спускного клапану, коли його руку перехопив Френкі. Ті-Джей спробував випручатися, але Френкі наліг на нього всім тілом, по-звірячому вишкірився і ще сильніше здушив передпліччя… Чотири чи п’ять пострілів злилися в один… Ті-Джей так і помер — з рукою, простягнутою до жовтого балона, і подивом, що швидко згасав у очах.)

— Думай швидше! — прогорлав Хедхантер.

Тимур морщив лоба. Ріно газував, тримаючи машину на місці. У грі місія вважається проваленою, якщо гравець ненароком убиває мирне населення чи заручників. Game over! — гра припиняється. Боти мусять думати, що люди нізащо не попруть на своїх. Вони не бачать різниці між грою та життям. Хлопець наказав:

— Чави селян.

— Що?! — вирячив очі Стефан. — Це ж невинні люди!

Програміст не мав часу на теревені.

— Ріно, їдь ліворуч. Це єдине місце, де можна проскочити.

Повторювати двічі не було необхідності. Ріно рвонув наліво. Саме в цей час потвори наздогнали їх. Ледь підійнявшись над сидінням, Тимур зірвав чеку і пожбурив крізь люк гранату Ф-1. Пролунав характерний хлопок, джип обстукало осколками, а ущелину заслав густий туман з пилу, ущільнивши темряву. За секунду до вибуху, побачивши гранату, боти метнулися врозтіч і розпластались по землі. Жодного з них не зачепило.

Позашляховик нісся на стіну з хуторян. В останній момент селяни порснули врозсип. Якийсь чилієць з глибоко запалими очима, вицвілим волоссям і синюватими виразками на безкровному лиці загаявся, і Ріно таки вклав його на капот. Із глухим стукотом, без жодного зойку він перелетів «Туарег» і розтягся на піску позаду машини.

Ліве відгалуження ущелини круто забирало на північ. Утікачі натрапили на пологий спуск і понеслись на північний захід — назад в Атакаму.

Тимур надягнув ноктовізор і, висунувшись крізь люк, подивився назад. Боти відстали. Хлопець ледве розрізняв їхні плечисті постаті. Але погоню не припиняли. Дивлячись на них, програміст остаточно переконався, що боти не є людьми. Вони рухались радше як мавпи чи чотириногі павуки, низько нахиляючи голови і допомагаючи собі всіма чотирма кінцівками. Маски протигазів надавали їм футуристичної моторошності.

Пісок скоро закінчився. З-під землі полізло гостробоке каміння. Після того, як джип кілька разів підскочив на каменях, наче на трампліні, Ріно пригальмував. Цього виявилось недостатньо. Спуск ставав крутішим, позашляховик набирав швидкість. Щораз більші камені мелькали за вікном. Тимура опанувало лихе передчуття: