Ден Браун - Код да Вінчі

— Нам потрібен пароль, — Софі показала на диски з літерами. — Криптекс діє за принципом секретних замків на велосипедах. Якщо повернути всі диски, як належить, то замок відмикається. Цей криптекс має п’ять дисків. Треба правильно розташувати їх усі стосовно один одного, тоді тумблери всередині стануть так, як слід, і весь циліндр розпадеться на частини.

— І що там усередині?

— Коли циліндр розпадеться на частини, ти можеш дістати те, що в ньому заховано — наприклад, згорток паперу із таємною інформацією.

Ленґдон наче не дуже вірив.

— І ти кажеш, дідусь робив тобі такі, коли ти була дитиною?

— Тільки трохи менші. Кілька разів на день народження дідусь давав мені криптекс і загадував загадку. Розгадка була паролем до криптекса. Там я знаходила привітальну листівку.

— Стільки зусиль — і все заради самої листівки?

— Ні, на листівці завжди була ще одна загадка або якась підказка. Дідусь любив влаштовувати мені таку-от цікаву гру в пошуки скарбу в будинку: одна розгадка за іншою врешті-решт приводили мене до справжнього подарунка. Кожна гра була для мене випробуванням характеру. Я мала довести, що заслужила винагороду. А завдання ніколи не були простими.

Ленґдон ще раз уважно подивився на циліндр. Пояснення Софі його не переконало.

— Але чому його просто не розламати? Чи розтрощити? Цей метал наче не дуже міцний, а мармур — м’який камінь.

Софі усміхнулась.

— Тому що мудрий да Вінчі це передбачив. Криптекс має таку конструкцію, що, коли спробувати відкрити його силою, інформація знищується. Дивися. — Софі обережно витягла циліндр зі скриньки. — Інформацію, яку збиралися заховати в криптекс, записували на папірусі.

— Не на пергаменті?

Софі похитала головою.

— На папірусі. Знаю, пергамент з овечої шкіри міцніший і був поширеніший у ті часи, але тут мав бути папірус. Що тонший, то краще.

— Зрозуміло.

— Перш ніж сховати папірус до криптекса, його обмотували довкола тонкого скляного флакона. — Вона легенько струснула криптекс, і рідина всередині забулькала. — Флакона з рідиною.

— Із чим конкретно?

Софі усміхнулась.

— З оцтом.

Ленґдон спочатку не зрозумів, але вже за мить закивав.

— Геніально!

Оцет і папірус! Якби хтось вирішив відкрити криптекс силою, скло розбилося б і оцет швидко роз’їв би папірус. Доки зловмисник дістався б до таємного послання, те перетворилося б на мокру безформну масу.

— Як бачиш, — сказала Софі, — єдиний спосіб добути зсередини інформацію — знайти пароль із п’яти літер. Якщо ж ми маємо п’ять дисків, на кожному по двадцять шість літер, то це означає двадцять шість у п’ятому степені... — вона швидко підрахувала, — приблизно дванадцять мільйонів варіантів.

— Добре, — сказав Ленґдон із таким виглядом, наче в нього в голові одночасно виникло дванадцять мільйонів питань. — А що там, на твою думку, за інформація?

— Що б там не було, очевидно, дідусь понад усе хотів зберегти це в таємниці. — Вона замовкла, закрила скриньку і задивилась на троянду на кришці. Щось не давало їй спокою. — Ти, здається сказав, що троянда — це символ Ґрааля?

— Саме так. У символіці Пріорату троянда і Ґрааль — це синоніми.

Софі спохмурніла.

— Дивно, бо дідусь завжди казав, що троянда символізує таємницю. Він, бувало, вішав троянду на двері свого кабінету вдома, коли мав конфіденційну розмову по телефону і не хотів, щоб я його турбувала. Мені він казав робити так само.

«Сонечко, — казав їй дідусь, — замість того, щоб замикатися одне від одного, ми можемо просто вивішувати на двері троянду — la fleur des secrets — коли не хочемо, щоб нас турбували. Так ми вчимося поважати одне одного й довіряти одне одному. Вивішувати троянду — це давній римський звичай».

— Sub rosa, — мовив Ленґдон. — Римляни вивішували троянду на двері, щоб показати, що зустріч конфіденційна. Учасники зустрічі розуміли: все, що говориться під трояндою — або sub rosa — має залишитися таємницею.

Ленґдон швидко пояснив, що асоціювання троянди з таємничістю було не єдиною причиною, чому Пріорат зробив її символом Ґрааля. Rosa rugosa, один із найдавніших видів цієї рослини, мала п’ять пелюсток і п’ятикутну симетрію, так само як зірка-дороговказ Венера, що пов’язувало її з жіноцтвом. Крім того, троянда була тісно пов’язана з поняттям «правильного напряму» і пошуком курсу. Роза компаса допомагала мандрівникам орієнтуватися, так само як і лінії рози, аби довготи, на картах. Тому троянда була символом, що говорив про Ґрааль на багатьох рівнях — таємниця, жіноцтво і провідництво — чаша жіночності і зірка-дороговказ, яка вела до таємної істини.