Ден Браун - Код да Вінчі

— Добривечір, — привітав він клієнтів. — Мене звуть Андре Берне. Чим можу служ... — кінець речення застряг у нього десь під адамовим яблуком. Цієї жінки він аж ніяк не сподівався тут зустріти.

— Пробачте, ми знайомі? — запитала Софі. Вона не впізнала банкіра, але той якусь мить виглядав так, наче перед ним з’явився привид.

— Ні... — насилу вимовив він. — Здається... не знайомі. Наші послуги анонімні. — Він глибоко вдихнув і змусив себе усміхнутися. — Мій помічник сказав, ви маєте золотий ключ, але не знаєте рахунку. Чи можу я поцікавитися, як до вас потрапив цей ключ?

— Його дав мені дідусь, — відповіла Софі, пильно придивляючись до банкіра. Його збентеження тепер було очевидніше.

— Як так? Дідусь дав вам ключ, але не повідомив номера рахунку?

— Думаю, він не мав на це часу, — відказала Софі. — Сьогодні вночі його вбили.

Чоловік відсахнувся.

— Жака Соньєра вбили? — перепитав із жахом в очах. — Але... як?!

Тепер настала черга Софі заніміти з подиву.

— Ви знали мого дідуся?

Банкір Андре Берне здавався таким приголомшеним, що мусив аж спертися на край столу, щоб зберегти рівновагу.

— Жак Соньєр був моїм близьким другом. Коли це сталося?

— Сьогодні ввечері. У Луврі.

Берне пройшов до м’якого шкіряного крісла й упав у нього.

— Я мушу запитати вас обох одну дуже важливу річ. — Він подивився спершу на Ленґдона, тоді на Софі. — Чи хтось із вас причетний до його смерті?

— Ні! — рішуче вигукнула Софі. — Жодною мірою.

Берне дивився похмуро. Якусь мить він мовчав, наче роздумуючи.

— Ваші фотографії розповсюдив Інтерпол. Ось чому я вас упізнав. Вас звинувачують у вбивстві.

Софі сполотніла. То Фаш уже звернувся до Інтерполу? Скидалося на те, що капітан більше зацікавлений у цій справі, ніж вона думала. Софі коротко розповіла Берне, хто такий Ленґдон і що трапилося в Дуврі цієї ночі.

Берне був вражений.

— Вмираючи, дідусь написав вам знайти месьє Ленґдона?

— Так. І ще залишив цей ключ. — Софі поклала золотий ключ на стіл перед Берне, емблемою донизу.

Берне подивився на ключ, але не ворухнувся.

— Він залишив вам лише цей ключ? І нічого більше? Жодної записки?

Софі знала, що дуже поспішала, коли знайшла цей ключ, але була певна: більше нічого за «Мадонною в скелях» не було.

— Ні. Лише ключ.

Берне безпорадно зітхнув.

— Кожний ключ пов’язаний в електронній системі із номером рахунку з десяти цифр, що служить паролем. Боюсь, без цього номера ваш ключ нічого не вартий.

Десять цифр. Софі мимоволі зважила шанси вгадати цей номер. Десять мільярдів варіантів. Навіть якби вона задіяла найпотужніші багатопроцесорні комп’ютери в управлінні судової поліції, все одно, щоб одержати цей код, потрібно було б багато тижнів.

— Але, зважаючи на обставини, месьє, ви, мабуть, можете допомогти нам.

— Пробачте, але я справді тут безсилий. Клієнти обирають собі номери рахунків через окремий захищений термінал, а це означає, що номери відомі лише їм самим і комп’ютерові. Саме так ми забезпечуємо анонімність і безпеку наших працівників.

Софі це розуміла. У крамницях самообслуговування діяла така сама система. Працівники не мають ключів від сейфів. Зрозуміло, банк не хотів ризикувати, що хтось викраде ключ, а тоді захопить якогось працівника в заручники й вимагатиме номер рахунку.

Софі сіла поряд із Ленґдоном, подивилася спершу на ключ, тоді на Берне.

— Ви знаєте, хоча б приблизно, що дідусь зберігає у вашому банку?

— Не маю жодного уявлення. Це суперечило б принципам нашого банку.

— Месьє Берне, — настійливо звернулася Софі, — ми маємо дуже мало часу. Дозвольте, я буду з вами відверта. — Вона витягнула золотий ключ і перевернула емблемою Пріорату Сіону догори, уважно стежачи за очима банкіра. — Чи цей символ щось для вас означає?

Берне глянув на герб із лілією і ніяк не зреагував.

— Ні, але багато наших клієнтів прикрашають свої ключі емблемами чи ініціалами.

Софі зітхнула, усе ще не зводячи з нього пильного погляду.

— Ця емблема — символ таємного товариства із назвою Пріорат Сіону.

Берне знову не зреагував.

— Мені про це нічого не відомо. Ми з вашим дідусем були друзями, але говорили здебільшого про бізнес. — Чоловік поправив краватку. Було помітно, що він нервується.

— Месьє Берне, — наполягала Софі, — сьогодні ввечері дідусь подзвонив мені і сказав, що ми з ним опинилися в серйозній небезпеці. Ще він сказав, що мусить щось мені дати. І дав ключ від сейфа у вашому банку. Тепер він мертвий. Будь-яка інформація від вас може виявитися важливою.