Ден Браун - Код да Вінчі

Це вбивство він скоїв імпульсивно, але смерть сестри Сандрін дуже ускладнила справу. Адже це єпископ Арінґароса попросив, щоб Сайласа впустили до церкви; що подумає абат, коли знайде монахиню мертвою? Сайлас, щоправда, поклав її назад до ліжка, але рана на голові свідчила сама за себе. Він спробував замаскувати діру на підлозі, але це йому не дуже вдалося. Вони зрозуміють, що тут хтось побував.

Сайлас розраховував, упоравшись із цим завданням, сховатися в «Опус Деї»: «Єпископ Арінґароса захистить мене». Сайлас не уявляв більшого блаженства, ніж життя в медитаціях і молитвах під дахом штаб-квартири «Опус Деї» у Нью-Йорку. Він би більше ніколи не вистромив звідти носа. Усе, чого він потребував, було в стінах цього притулку. «Ніхто про мене навіть не згадає». Водночас Сайлас розумів, що такий видатний чоловік, як єпископ Арінґароса, на жаль, не може зникнути так само легко.

«Я поставив під загрозу єпископа». Він тупо дивився в підлогу і думав, чи не краще покінчити з собою. Зрештою, це ж Арінґароса передусім дав Сайласові життя. „ у тому маленькому будиночку в Іспанії. Там він навчав його, дав йому мету в житті.

— Друже, — казав йому Арінґароса, — ти народився альбіносом. Не дозволяй іншим ганьбити тебе за це. Невже ти не розумієш, Господь виділив тебе з-поміж інших, створивши альбіносом? Чи ти знаєш, що Ной теж був альбіносом?

— Ной, що побудував ковчег? — Сайлас ніколи про це не чув.

Арінґароса усміхався.

— Так, Ной, що побудував ковчег. Він був альбіносом. З такою ж білою, наче в ангела, шкірою. Вдумайся. Ной урятував усе життя на планеті. На тебе теж чекають великі справи, Сайласе. Господь недаремно визволив тебе з в’язниці. Ти маєш покликання. Господь потребує твоєї допомоги.

З часом Сайлас навчився сприймати себе по-новому: «Я чистий. Білий. Прекрасний. Як ангел».

Однак цієї миті, у цій кімнаті, в будинку, що належав «Опус Деї», йому нашіптував з далекого минулого розчарований голос батька:

— Ти невдаха. Привид.

Сайлас став навколішки на дерев’яну підлогу і почав молити Бога про прощення. Тоді скинув одіж і знову сягнув по бич.

Мордуючись із передачами, Ленґдон сяк-так довів викрадене таксі до протилежного кінця Булонського лісу. Усе це було б доволі комічно, якби не голос диспетчера таксі, що постійно лунав із динаміка:

— Авто п’ять-шість-три. Де ви? Відгукніться!

Доїхавши до виходу з парку, Ленґдон проковтнув свою чоловічу гордість і натиснув на гальма.

— Веди краще ти.

Софі з полегшенням сіла за кермо. За кілька секунд авто вже рівно мчало алеєю де Лонґшам на захід, залишивши позаду «Сад земних утіх».

— У якій бік звідси вулиця Аксо? — запитав Ленґдон, помітивши, що спідометр показує поза сто кілометрів на годину.

— Таксист сказав, що це поряд із тенісним стадіоном Ролана Ґарро, — відповіла Софі, не відриваючи погляду від дороги. — Я знаю цей район.

Ленґдон знову витягнув важкий ключик із кишені, зважив на долоні. Він мав передчуття, що цей предмет надзвичайно важливий. Може, навіть це ключ до його свободи.

Раніше, розповідаючи Софі про тамплієрів, Ленґдон збагнув, що, окрім емблеми, цей ключик пов’язує з Пріоратом Сіону іще дещо. Рівнораменний хрест був символом рівноваги й гармонії і водночас знаком тамплієрів. Хто не бачив зображень тамплієрів у білих туніках, прикрашених червоними рівнораменними хрестами? Щоправда, у хреста тамплієрів рамена були трохи розширені на кінцях, але все ж однакової довжини.

Квадратний хрест. Точнісінько, як на цьому ключі.

Ленґдон спробував уявити, що вони знайдуть на вулиці Аксо, і в нього розгулялась уява. Святий Ґрааль. Він ледь не розсміявся — такою абсурдною була ця думка. Уважалося, що Ґрааль зберігається десь в Англії, в потаємній камері під однією з багатьох церков тамплієрів, куди його заховали щонайпізніше 1500 року. В епоху великого магістра да Вінчі.

Спочатку Пріорат Сіону був змушений неодноразово переховувати свої цінні документи заради їхньої безпеки. На думку істориків, після того як Ґрааль переправили з Єрусалима в Європу, його перевозили з місця на місце ще шість разів. Останній раз Ґрааль «засвітився» 1447 року. Численні свідки розповідали про пожежу, яка трапилась тоді і мало не знищила документів, але їх устигли врятувати й переправити в безпечне місце в чотирьох величезних скринях, кожну з яких несло шестеро чоловіків. Після того вже ніхто не казав, що бачив Святий Ґрааль. Ходили лише чутки, що його заховано у Великій Британії, землі короля Артура і рицарів Круглого столу.