Ден Браун - Код да Вінчі

— Від нього наче відгонить спиртом.

Софі обернулася.

— Не зрозуміла?

— Він пахне так, наче хтось тер його якимсь розчинником. — Ленґдон понюхав ключ. — 3 іншого боку запах сильніший. — Він перевернув ключ іншим боком. — Так, це якийсь розчинник на спиртовій основі або ж... — Ленґдон замовк.

— Що?

Він підніс ключ до світла і подивився на гладеньку поверхню хреста. Вона начебто місцями блищала.

— А ти добре оглянула ключ, перш ніж покласти до кишені?

— Що? Та ні, не дуже. Я не мала часу.

Ленґдон обернувся до неї.

— Той ліхтарик ще при тобі?

Софі витягла з кишені ультрафіолетовий ліхтарик. Ленґдон увімкнув його й посвітив на ключ.

Той умить засвітився. Щось на ньому було написано. Поспіхом, але цілком розбірливо.

— Що ж, — усміхнувся Ленґдон, — тепер зрозуміло, звідки взявся запах спирту.

Софі, вражена, дивилася на пурпуровий напис на ключі.

24 Rue Нахо

Адреса! Дідусь написав адресу!

— Де це? — поцікавився Ленґдон.

Софі не мала ні найменшого уявлення. Вона нахилися вперед і схвильовано запитала шофера:

— Ви знаєте, де вулиця Аксо?

Таксист на мить задумався, а тоді кивнув. Він сказав Софі, що це біля тенісного стадіону на західній околиці Парижа. Вона попросила негайно відвезти їх туди.

— Найкоротший шлях — через Булонський ліс, — сказав таксист французькою. — Їдемо?

Софі наморщила чоло. Можна було б обрати і спокійніший маршрут, але зараз не час перебирати.

— Їдемо! — «Американець напевно вжахнеться».

Софі знову подивилася на ключ і замислилася, що ж там таке може бути на вулиці Аксо, 24: «Церква? Якась штаб-квартира Пріорату?»

На неї знову накотилися спогади про той таємний ритуал, який вона випадково побачила в підземеллі десять років тому, і Софі глибоко зітхнула.

— Роберте, я мушу тобі багато розповісти. — Вона замовкла і подивилася йому в очі. — Але спершу хочу, щоб ти розповів мені все, що знаєш, про Пріорат Сіону.

Біля Salle des Etas Безу Фаш кипів з люті, слухаючи начальника охорони Лувру Ґруара, який пояснював, як Софі й Ленґдон його обеззброїли. «Чому ж ти не прострелив цю бісову картину?»

— Капітане! — До них поспішно йшов лейтенант Колле. — Капітане, новини. Щойно знайшли авто агента Неве.

— Біля посольства?

— Ні. На вокзалі. Вони купили два квитки. Потяг щойно рушив.

Фаш жестом показав Ґруарові, що той може йти. Тоді відвів Колле до найближчого алькова і стишеним голосом запитав:

— У якому напрямку?

— До Лілля.

— Це, мабуть, облудний маневр. — Фаш видихнув повітря, обдумуючи план дій. — Що ж, попередьте поліцію на наступній станції, нехай про всяк випадок зупинять і обшукають потяг. Залиште її авто на місці і поставте біля нього чергових у штатському — раптом вони надумають повернутися. Пошліть людей, хай обшукають усі вулиці довкола вокзалу на випадок, якщо вони втекли пішки. Від вокзалу відходять якісь автобуси?

— Не о цій порі, капітане. Зараз там тільки таксі.

— Чудово. Опитайте таксистів. Може, вони щось бачили. Тоді сконтактуйтеся з диспетчером таксі і перешліть опис утікачів. А я тим часом дзвоню до Інтерполу.

Колле здивувався.

— Ви хочете оголосити розшук?

Фаш знав, що це небажано, але не бачив іншого виходу.

Тенета треба розставити спритно й не випустити здобич.

Перша година після втечі завжди вирішальна. У першу годину поведінка втікачів ще передбачувана. їм завжди потрібно те саме. Транспорт, житло, гроші — «свята трійця». Інтерпол може вмить зробити всі ці три речі недоступними втікачам. Коли Інтерпол покаже по телебаченню фотографії Ленґдона й Софі та розішле їх до паризьких транспортних служб, готелів та банків, то в тих не залишиться шансів — вони не зможуть виїхати з міста, десь сховатися чи зняти з рахунку готівку так, щоб їх не впізнали. Переважно втікачі панікують, опинившись у такому становищі, і роблять якусь дурницю. Викрадають авто. Грабують крамницю. В розпачі розраховуються кредитною карткою. Хоч би яку помилку вони робили, їхнє місцеперебування швидко стає відоме місцевій владі.

— Йдеться тільки про Ленґдона, правильно я розумію? — запитав Колле. — Ви ж не здаватимете Софі Неве. Вона наш агент.

— Ще й як здам! — відрізав Фаш. — Який сенс здавати Ленґдона, якщо вона може робити за нього всю чорну роботу? Я маю намір проглянути її досьє: перевірити друзів, родину, особисті контакти — одне слово, всіх, до кого вона могла б звернутися по допомогу. Не знаю, що вона там собі думає, але все це коштуватиме їй дуже дорого! Самим звільненням вона не відбудеться!