Ден Браун - Код да Вінчі

У цих словах, як побоювався Арінґароса, міг критися доволі небезпечний зміст: очевидно, цей чоловік надумав, що може переписати закони Божі й так завоювати серця тих, для кого вимоги істинного католицтва стали надто незручні в сучасному світі.

Арінґароса застосовував увесь свій політичний вплив — чималенький з огляду на кількість членів «Опус Деї» та їхні фінансові ресурси, — аби переконати папу та його радників, що пом’якшення законів Церкви — це не лише віроломство й боягузтво, а й політичне самогубство. Він нагадував, що попередні спроби пом’якшити церковний закон мали нищівні наслідки: кількість вірних скоротилась, як ніколи, пожертв ставало дедалі менше, і вже навіть забракло католицьких священиків, щоб очолювати парафії.

«Люди чекають від Церкви порядку й чітких настанов, — наполягав Арінґароса, — а не потурання й загравання!»

Тієї ночі, кілька місяців тому, коли «фіат» виїхав з аеропорту, Арінґароса з подивом побачив, що вони прямують не до Ватикану, а піднімаються якоюсь звивистою дорогою в гори на схід.

— Куди ми їдемо? — запитав він шофера.

— В Албан-хіллз, — відказав той. — Зустріч вам призначено в замку Ґандольфо.

У літній резиденції папи? Арінґароса там ніколи не був та й особливо не прагнув побувати. Ця цитадель шістнадцятого століття була не тільки місцем, де папа проводив літню відпустку, — у ній ще містилася Ватиканська обсерваторія — одна з найкраще обладнаних астрономічних обсерваторій у Європі. Арінґароса ніколи не схвалював традиції Ватикану загравати з наукою. Який сенс змішувати науку й віру? Адже людина, що вірує в Бога, аж ніяк не може займатися наукою без упереджень. Та й сама віра не потребує фізичного підтвердження своїх постулатів.

«І попри те, ось він, замок Ґандольфо», — думав Арінґароса, коли на тлі листопадового неба, всіяного зірками, замаячіла будівля. Із під’їзної алеї Ґандольфо нагадував величезне кам’яне чудовисько, що готується до смертельного стрибка в прірву. Приліплений на самому краю крутої скелі, замок нависав над колискою італійської цивілізації — долиною, де задовго до заснування Риму змагалися між собою клани Куріаці та Ораці.

Навіть здалеку замок Ґандольфо справляв незабутнє враження — це був яскравий приклад багатоярусної оборонної споруди, що чудово гармоніювала з суворим гірським пейзажем. Арінґароса із сумом побачив, що Ватикан зіпсував зовнішній вигляд замку, спорудивши на даху два величезні алюмінієві куполи, з якими ця колись велична будівля нагадувала гордого воїна, що почепив собі пару салонних капелюхів.

Коли Арінґароса вийшов з авта, назустріч йому поспішив молодий священик-єзуїт.

— Вітаю, єпископе. Я отець Манґано, працюю тут астрономом.

«Браво». Арінґароса пробурмотів слова привітання й пішов за священиком до вестибюля замку — просторого приміщення, в оздобленні якого мистецтво епохи Ренесансу бездарно поєднувалося з астрономічними рисунками. Піднімаючись услід за своїм провідником широкими мармуровими сходами, Арінґароса бачив знаки, що показували, як пройти до конференц-зал, аудиторій, де проводилися лекції на наукові теми, а також до відділу інформації для туристів. Йому було дуже дивно, що Ватикан, який дедалі частіше виявлявся неспроможним давати мирянам чіткі й суворі настанови для духовного зростання, якось знаходив час, щоб організовувати лекції з астрофізики для туристів.

— Скажи-но, друже, — звернувся Арінґароса до молодого священика, — відколи це хвіст почав махати собакою?

Священик подивився на нього здивовано.

— Перепрошую?

Але Арінґароса лише махнув рукою, вирішивши утриматися сьогодні від цієї дискусії. Ватикан збожеволів. Як той лінивий батько, якому легше змиритися з усіма забаганками вередливої дитини, аніж залишатися непоступливим і прищеплювати істинні цінності, так Церква щокроку пом’якшувала вимоги, намагаючись перевершити саму себе і пристосуватися до культури, що збилася з праведного шляху.

Коридор на останньому поверсі був широкий, розкішно оздоблений і вів лише в одному напрямку — до високих подвійних дубових дверей із мідною табличкою.

BIBLIOTECA ASTRONOMICA [19] Biblioteca astronomica (італ.) — Астрономічна бібліотека..

Арінґароса знав про це місце — за чутками, знаменита Астрономічна бібліотека Ватикану налічувала понад двадцять п’ять тисяч томів, серед них — рідкісні праці Коперніка, Галілея, Кеплера, Ньютона й Секкі. Подейкували також, що тут найвищі духовні особи проводять приватні зустрічі... зустрічі, яких вони воліють не проводити в стінах Ватикану.