Ден Браун - Код да Вінчі

Ремі спробував підняти стиснуті кулаки і посигналити, а натомість повалився на бік поряд з Учителем, ухопившись за горло. Дощ заперіщив сильніше. Ремі вже нічого не бачив, мозок, позбавлений кисню, хапався за останні проблиски свідомості. І коли світ повільно огортала пітьма, Ремі Леґалудекові причулися звуки прибою на Рів’єрі.

Учитель вийшов із лімузина, задоволений, що ніхто не дивиться в його бік. «У мене не було вибору, — сказав він собі, дивуючись, що майже не відчуває докорів сумління. — Ремі сам вирішив свою долю». Учитель увесь час побоювався, що після закінчення операції Ремі, можливо, доведеться знищити. Коли ж той так необережно «засвітився» в церкві Темпля, варіантів не залишилося. Несподіваний візит Роберта Ленґдона до Шато Віллет став для Учителя приємним сюрпризом, але водночас поставив його перед складною дилемою. Ленґдон приніс наріжний камінь у самий центр операції — це було радісною несподіванкою — але водночас привів за собою поліцію. Відбитки пальців Ремі були не лише по всьому будинку, а й на горищі у стайні, де стояв пост прослуховування, на якому він же й чергував. Тепер Учитель був радий, що доклав стільки зусиль, аби ніщо не вказувало на його причетність до дій Ремі. Ніхто не міг запідозрити Учителя, якщо Ремі його не викаже. Тепер така небезпека відпала.

«Ще одне питання закрито, — думав Учитель, прямуючи до задніх дверей лімузина. — Поліція ніколи не здогадається, що сталося... і немає жодного живого свідка, який би їй розповів». Озирнувшись довкола, аби пересвідчитись, що ніхто не дивиться, він відчинив дверцята і зайшов до просторого салону.

За кілька хвилин Учитель уже перетинав Сент-джеймський парк. Залишилися двоє. Ленґдон і Неве. З ними буде складніше. Але впоратись можна. Наразі ж треба зайнятися криптексом.

Учитель переможно дивився на свою ціль, що виднілася поза парком. «В Лондоні папа рицаря ховав». Ледь зачувши цей вірш, Учитель знав відповідь. Однак не дивно, що інші не здогадалися так само швидко. «Я маю величезну перевагу». Учитель місяцями прослуховував розмови Соньєра і чув, як великий магістр час од часу згадував цього знаменитого рицаря, якого шанував майже так само, як і да Вінчі. Посилання на нього у вірші насправді було прозоре — слід віддати належне дотепності Соньєра — але як саме ця могила мала допомогти відгадати останній пароль, залишалося таємницею.

Де на гробі куля?..

Учитель невиразно пригадував фотознімки славнозвісної могили і, зокрема, її найцікавішої особливості — дивовижної кулі. Величезна сфера, що прикрашає могилу цього рицаря, майже така ж завбільшки, як і сама могила. Присутність кулі водночас і тішила, і непокоїла Учителя. З одного боку, вона начебто підтверджувала, що у вірші йдеться саме про цю могилу. З іншого, розгадка крилася в кулі, яка мала б бути на цій могилі... а не в тій, яка там уже є. Він сподівався, що знайде відповідь, коли ретельно огляне могилу.

Дощ посилювався, і він запхав криптекс глибоко в праву кишеню, щоб уберегти від вологи. У лівій був крихітний револьвер. За кілька хвилин він уже переступав поріг найвеличнішої будівлі Лондона, спорудженої дев’ять століть тому.

Тієї самої миті, коли Учитель сховався від дощу, єпископ Арінґароса потрапив під нього. Він вийшов зі свого компактного літачка в урядовому аеропорту Біггін-хілл і зіщулився від холоду. Арінґароса сподівався, що його зустріне капітан Фаш. А натомість до нього підійшов молодий поліцейський-британець із парасолею.

— Єпископ Арінґароса? Капітан Фаш мусив поїхати. Він попросив мене зустріти вас. Порадив, щоб я відвіз вас до Скотленд-Ярду. На його думку, там ви будете в найбільшій безпеці.

У найбільшій безпеці? Арінґароса подивився на важкий дипломат з облігаціями Ватикану, який тримав у руці. Він геть забув.

— Так, дякую.

Арінґароса сів до поліцейського авта, розмірковуючи, де в цю мить Сайлас. За кілька хвилин він почув відповідь по рації.

Орм Корт, 5.

Арінґароса миттю впізнав цю адресу.

Лондонська резиденція «Опус Деї».

Він різко повернувся до водія.

— Відвезіть мене просто туди!

Відколи система почала пошук, Ленґдон не відводив очей від екрана.

П’ять хвилин. Лише два результати. Обидва недоречні.

Він уже почав непокоїтися.

Памела Ґеттем була в сусідній кімнаті. Ленґдон і Софі необачно поцікавилися, чи не можна було б заварити кави. І тепер пищання мікрохвильового апарата, яке долинало з-за дверей, навело Ленґдона на думку, що їм збираються запропонувати розчинну «Нескафе».