Ден Браун - Янголи і демони

Камерарій мовчав, нахилившись над каміном, і ворушив кочергою вугілля.

— Після візиту Леонардо до Ватикану, — сказав Колер, — ти сам поїхав до ЦЕРНу, щоб на власні очі побачити його працю. У щоденнику Леонардо написав, що ти був у його лабораторії.

Камерарій підвів голову.

— Папа не міг подорожувати, не привертаючи уваги преси, — вів далі Колер, — і тому він послав тебе. Леонардо потайки повім тебе до своєї лабораторії. Він показав тобі анігіляцію — великий вибух в мініатюрі — енергію, з якої утворився всесвіт. Крім того, він показав тобі великий зразок антиматерії, який зберігався в окремому сховищі і мав слугувати доказом того, що за допомогою цієї технології антиматерію можна виготовляти у великих кількостях. Ти був вражений. Ти повернувся до Ватикану й розповів Папі про все, що бачив.

Камерарій зітхнув.

— І що тебе не влаштовує? Те, що я, дотримуючи слова, якого дав Леонардо, цієї ночі удавав перед світом, буцімто нічого не знаю про антиматерію?

— Ні! Мене не влаштовує те, що Леонардо Ветра, по суті, довів існування вашого Бога, а ти за це підіслав до нього вбивцю!

Камерарій повернувся до Колера. Його обличчя не виражало нічого. Тишу порушувало тільки потріскування вогню.

Раптом камера хитнулась, і в кадрі з’явилась рука Колера. Він нахилився вперед і ніби намагався дістати щось з-під свого крісла. Коли Колер знову сів рівно, у руці в нього був пістолет. Ракурс був моторошний... камера знімала ззаду... дуло пістолета... націлене просто на камерарія.

— Зізнавайтесь у гріхах своїх, отче. Швидко!

— Ти ж не вийдеш звідси живий. — Камерарій наче злякався.

— Смерть буде довгожданим звільненням від того жалюгідного становища, на яке з самого дитинства прирекла мене твоя віра. — Тепер Колер тримав пістолет обома руками. — Даю тобі вибір. Або ти зізнаєшся в гріхах... або зараз же вмреш. — Камерарій глянув на двері. — Рошер стоїть за дверима, — побачивши його погляд, зневажливо сказав Колер. — Він теж готовий тебе вбити.

— Рошер дав обітницю захищати...

— Рошер впустив мене сюди. Зі зброєю. Твоя брехня йому остогидла. У тебе немає вибору. Зізнайся мені. Я мушу почути це від тебе самого.

Камерарій завагався.

Колер звів курок.

— Ти що, не віриш, що я тебе пристрелю?

— Хоч би що я казав, — відповів камерарій, — такий, як ти, ніколи мене не зрозуміє.

— А ти спробуй.

Камерарій якусь мить стояв нерухомо. Його силует чітко вирізнявся в тьмяному світлі вогню. Коли він заговорив, у його голосі зазвучала гідність, неначе мова йшла щонайменше про подвиг во ім’я людства, а не про вбивство.

— З давніх-давен, — почав камерарій, — ця Церква боролася з ворогами Господа. Коли — словом, коли — мечем. І ми завжди перемагали.

Камерарій говорив палко й переконано.

— Але демони минулого, — вів далі він, — були огидними... з ними ми могли боротися, бо вони в усіх викликали страх. Однак сатана хитрий і винахідливий. Із часом він позбувся своєї страхітливої зовнішності і набув нового обличчя... обличчя чистого розуму. Прозорого й підступного, проте все одно бездушного. — Голос камерарія несподівано забринів гнівом, очі спалахнули фанатичним вогнем. — Скажіть мені, містере Колер! Як може Церква засуджувати те, що здається логічним для нашого розуму?! Як ми можемо ганити те, що стало самим фундаментом нашого суспільства?! Варто нам тільки подати голос, щоб нагадати про небезпеку, як ви накидаєтесь на нас і називаєте невігласами! Параноїками, що прагнуть усе взяти під контроль! І так зло, що йде від вас, розростається, прикрившись личиною самовдоволеної освіченості. Воно поширюється, наче ракова пухлина. Освячене чудесами власних технологій, воно само себе проголошує богом! Намагається переконати всіх, що воно не що інше, як істинне добро! Наука прийшла, щоб урятувати нас від хвороб, голоду й страждань! Дивіться, ось вона наука — новий бог-чудотворець, всемогутній і милостивий! Не звертайте уваги на зброю і хаос! Забудьте про тоскну самотність і безконечні загрози! З вами наука! — Камерарій ступив убік до пістолета, націленого на нього. — Але я бачив зловтішну усмішку сатани... я бачив загрозу...

— Що ти торочиш! Відкриття Ветри практично довело існування твого Бога! Він був твоїм союзником!

— Союзником? Ні, наука і релігія в цьому не єдині! Ти і я, кожен із нас шукає свого Бога! Хто твій Бог? Протони, маси й електричні заряди? Як твій Бог надихає ? Як твій Бог досягає сердець і нагадує людині, що вона відповідальна перед вищою силою? Перед іншими людьми? Ветра дуже помилявся. З погляду релігії, його праця була не доброчинна, а блюзнірська ! Не може людина покласти божественне чудо творіння в пробірку й розмахувати нею перед усім світом! Це не возвеличує Бога, а навпаки — принижує! — Камерарій говорив із фанатичним жаром, встромивши нігті собі у тіло.