Ден Браун - Точка Обману

— А тепер переверніть його.

Рейчел перевернула диск, щоб роздивитися його протилежний бік. Її мозку знадобилася лише якась невловна мить, щоб обробити й усвідомити те, що вона побачила.

Істина вдарила її, як величезна вантажівка.

«Але ж це неможливо!» У неї аж щелепа відвисла від здивування, однак, дивлячись на камінь, вона поступово усвідомила, що поняття «неможливо» щойно назавжди змінилося в її свідомості. У камені виднілася закарбована форма, яка в земній породі видалася б цілком банальною, однак у метеориті вона здавалася просто неймовірною.

— Та це ж... — затнулася Рейчел, мало не втративши дар мови. — Це ж комаха! Цей метеорит містить скам’янілі рештки комахи!

І Толланд, і Коркі аж сяяли з радощів.

— Ласкаво просимо на наш корабель, — пожартував Коркі.

Від напливу емоцій Рейчел на якусь мить оніміла, але навіть у такому ошелешеному стані вона спромоглася розібратися, що, поза всяким сумнівом, ця скам’янілість колись була живим біологічним організмом. Скам’янілий відбиток, приблизно три дюйми завдовжки, схоже, був колись черевною частиною якогось великого жука або повзучої комахи. Сім пар суглобчастих кінцівок ховалися під захисним панциром, що складався з сегментів — як у броненосця.

У Рейчел аж у голові запаморочилося.

— Комаха з космосу...

— Це морський тарган, — зауважив Коркі. — Комахи мають три пари ніг, а не сім.

Та Рейчел ледь чула його. Вона витріщалася на комаху, і у неї аж голова обертом ішла.

— Тут чітко видно, — зазначив Коркі, — що верхній панцир сегментований на пластини, як у земної мокриці, однак два виступаючі хвостові подовження вирізняють її як організм, ближчий до воші.

Але Коркі вже випав зі свідомості Рейчел. Класифікація істот більше не мала значення. Компоненти мозаїчної головоломки з тріском з’єдналися докупи: і таємничість президента, і радісне збудження, що панувало серед працівників НАСА...

У цьому метеориті — скам’янілі рештки комахи! Не якась там дрібна бактерія, а доволі складна біологічна форма! Це доказ того, що десь у Всесвіті також існує життя!

Після десяти хвилин дебатів на Сі-ен-ен сенатор Секстон почав дивуватися, не розуміючи, чому він узагалі хвилювався, йдучи на дебати. Марджорі Тенч явно переоцінювали як опонента. Незважаючи на приписувану їй проникливість і безжальну критичність, вона куди більше нагадувала офірне ягня, явно не дотягуючи до звання гідного суперника.

Щоправда, на самому початку розмови старшому радникові президента ще якось вдалося перехопити ініціативу, засуджуючи виборчу платформу сенатора як спрямовану проти жінок та їхніх прав. Але під час дискусії, коли вже здавалося, що перевага на її боці, Марджорі раптом допустила прикру помилку. Розпитуючи опонента, яким саме чином він планує поліпшити систему освіти, не піднімаючи податки, вона раптом необережно натякнула на його постійні нападки щодо захмарних витрат НАСА.

Теми НАСА Секстон збирався торкнутися ближче до кінця дискусії, але Тенч порушила її надто рано. От дурепа!

— До речі, про НАСА, — недбало докинув він. — Не могли б ви прокоментувати чутки, які я чую звідусіль, про чергову невдачу, що спіткала нашу поважану космічну агенцію?

Марджорі Тенч і оком не змигнула:

— Боюся, я не в курсі цих чуток.

Її прокурений голос шерхотів, немов цигарковий папір.

— Отже, без коментарів?

— Боюся, що так.

Секстон торжествував. Мовою преси «без коментарів» означало визнання провини одразу ж після висунення звинувачення.

— Зрозуміло, — підбадьорився сенатор, — а що ви скажете щодо таємної зустрічі президента з керівником НАСА?

Цього разу Тенч неначе здивувалася.

— Я не дуже розумію, про яку саме зустріч ідеться. Президент проводить безліч зустрічей.

— Ясна річ, що проводить. — Секстон вирішив іти навпростець. — Міс Тенч, адже ви ревна прихильниця космічної агенції, чи не так?

Тенч зітхнула, немов утомившись від обговорення улюбленої теми сенатора.

— Я вірю у важливість збереження технологічних переваг Америки, у військовій, промисловій, науковій царині чи в галузі телекомунікацій. І НАСА, поза сумнівом, є частиною моєї системи поглядів. Безперечно.

Подивившись крізь скло в кімнату режисера, де сиділа Габріель Еш, Секстон побачив, що асистентка посилає йому благальні погляди, немов прохаючи відступити, закрити небезпечну тему. Але було вже пізно. Сенатор відчув смак крові.

— Все ж таки цікаво, шановна пані, чи, бува, не під вашим впливом президент наполегливо продовжує підтримувати цю вкрай неефективну і хвору організацію?