Ден Браун - Точка Обману

Габріель відчула, як заціпенів кожен м’яз її тіла. Погляд Гарпера був гнівний і осудливий. їй захотілося обернутися і втекти. От дурепа! Надумала блефувати з ученим-ракетником! Чого ти, в біса, чекала?

Вона внутрішньо зібралася і навіть голови не опустила.

— Усе, що я знаю, — парирувала вона, відчайдушно намагаючись зобразити впевненість і байдужість, — так це те, що я на власні очі бачила викривальні документи. Вони містять переконливий доказ, що і ви особисто, і хтось іще дозволяли собі привласнювати кошти НАСА. Сенатор попросив мене сьогодні прийти сюди і запропонувати вам вибір: назвати ім’я співучасника або узяти всю провину на себе. Я повідомлю панові Секстону, що ви визнали за краще спробувати щастя в суді. Там ви зможете повторити все, що зараз стверджуєте тут: що ви не займаєтеся привласненням грошей і не брехали щодо програмного забезпечення супутника-сканера. — Вона похмуро усміхнулася. — Після отієї недолугої прес-конференції два тижні тому я чомусь дуже в цьому сумніваюся.

З цими словами Габріель різко повернулася і попрямувала через темну лабораторію до виходу. У голові крутилася думка: а чи не доведеться їй самій сидіти у в’язниці — замість доктора Гарпера?

Високо тримаючи голову, вона пішла геть, чекаючи, що доктор Гарпер покличе її назад. Але ніхто нікого не покликав. Габріель штовхнула важкі металеві двері і вийшла в довгий порожній коридор, сподіваючись, що ліфти тут не захищені, як унизу, в холі. Вона програла. Попри всі її зусилля Гарпер так і не клюнув. «Можливо, на своїй прес-конференції він казав правду?» — подумала вона.

Раптово коридором прокотився гуркіт — то позаду неї різко розчинилися металеві двері.

— Міс Еш! — пролунав голос Кріса Гарпера. — Присягаюся, я дійсно нічого не знаю про привласнення грошей. Я чесна людина!

Серце Габріель тьохнуло. Зусиллям волі вона змусила себе не зупинитися. Байдуже знизавши плечима, вона кинула через плече:

— Одначе ви брехали на прес-конференції!

Тиша. Габріель, не зупиняючись, простувала коридором.

— Зачекайте! — скрикнув Гарпер. Він підстрибом наздогнав її і тепер ішов поряд, блідий немов крейда. — Уся ця історія щодо привласнення грошей... — знизивши голос, продовжував він, — думаю, я знаю, хто мене підставив.

Габріель зупинилася як укопана, боячись повірити власним вухам. І постаралася обернутися якомога повільніше і спокійніше.

— І ви збираєтеся переконати мене в тому, що вас хтось підставив?

Гарпер важко зітхнув.

— Присягаюся, що нічого не знаю про привласнення коштів. Але якщо проти мене існують якісь докази...

— Купа доказів.

Гарпер знову зітхнув.

— Отже, все це підлаштовано, щоб у разі потреби мене дискредитувати. Існує лише одна-єдина людина, яка могла це зробити.

— Хто?

Кріс Гарпер поглянув просто в очі Габріель Еш.

— Лоуренс Екстром ненавидить мене.

Габріель ошелешено витріщилася на інженера.

— Директор НАСА?

Гарпер похмуро кивнув.

— Це він змусив мене брехати на тій прес-конференції.

Хоча силова установка літака «Аврора» працювала лише на половину своєї потужності, група «Дельта» мчала крізь ніч зі швидкістю, що втричі перевищувала швидкість звуку, — понад дві тисячі миль за годину. Безперервне пульсування двигунів, розташованих у хвостовій частині, надавало польотові гіпнотичного ритму. А внизу, на відстані тисячі футів, поверхня океану шалено вирувала, збурена вакуумною хвилею, яку залишав після себе літак. Ця хвиля здіймала догори півнячі хвости п’ятдесят футів заввишки — двома довгими паралельними смугами.

«Аврора» була одним з тих літаків, про існування яких ніхто не мав навіть підозрювати. Проте всі про них знали. Навіть телеканал «Діскавері» розповідав про цю машину і її випробування в штаті Невада. Ніхто й гадки не мав, як саме стався витік інформації: чи то через постійні «неботруси», чутні навіть у Лос-Анджелесі, чи то через нафтовиків, що працювали в Північному морі і бачили літак, чи то через якогось телепня в адміністрації, що залишив відомості про машину у відкритому бюджетному звіті. Втім, яке це мало значення? Пішла гуляти чутка: військово-повітряні сили мають літак, здатний розвивати неймовірну швидкість. І він уже давно літає в небі, над головами людей.

Побудований фірмою «Локхід» літак «Аврора» найбільше нагадував сплюснутий м’яч для гри в американський футбол. Він мав сто десять футів завдовжки і шістдесят завширшки. Корпус виблискував термокерамічними плитками, дуже схожими на ті, що використовувалися на «шаттлах». Неймовірну швидкість забезпечувала нова, досі не бачена система, відома під назвою «імпульсний детонуючий хвильовий двигун». Паливом для нього слугував чистий водень, що залишає в небі характерний пульсуючий слід. Тому «Аврора» літала виключно вночі.