Ден Браун - Точка Обману

Рейчел зовсім забула про борозни на поверхні метеорита, що чітко визначають напрям падіння. Схоже, він дійсно летів крізь атмосферу.

— А як стосовно вулкана? — припустила вона. — Порода, з силою викинута з кратера?

Коркі похитав головою.

— Неможливо, бо «опік» аж надто чистий.

Рейчел поглянула на Толланда. Океанограф кивнув.

— Вибач, але я маю деяке уявлення про вулкани, як підводні, так і наземні. Коркі абсолютно правий. Вулканічні породи містять десятки токсинів: двоокис вуглецю, солі сірководневої кислоти, соляну кислоту. Всі ці речовини ми виявили б під час електронного сканування. Отже, хочемо ми чи ні, ця кора плавлення є результатом виключно чистого горіння, спричиненого атмосферним тертям.

Рейчел зітхнула і відвернулася до вікна. Чисте горіння. Словосполучення чомусь застрягло в її свідомості. Вона знову обернулася до Толланда:

— А що ти маєш на увазі під чистим горінням?

Океанолог знизав плечима:

— Тільки те, що під електронним мікроскопом ми не бачимо залишків палива, і це означає, що горіння було викликане кінетичною енергією й тертям, а не хімічними чи ядерними процесами.

— Якщо ви не знайшли жодних елементів палива, то що у такому разі ви знайшли? Тобто що саме входить до складу кори плавлення?

— Ми виявили, — відповів Коркі, — саме те, що і сподівалися. Елементи, що входять до складу атмосфери. Азот, кисень, водень. Жодних слідів нафти чи сірки. Жодних вулканічних кислот. Нічого особливого. Тільки те, що зазвичай з’являється, коли метеорит проходить крізь атмосферу.

Рейчел відкинулася на спинку крісла. Думки почали фокусуватися.

Коркі нахилився до неї:

— Заради Бога, тільки не починай зараз викладати теорію про те, що НАСА могло взяти камінь на космічний корабель, а потім з висоти скинути його на Землю, сподіваючись, що ніхто не помітить ані вогненної кулі, ані величезного кратера, ані вибуху.

Якраз про це Рейчел і не думала, хоча можливість здалася їй достатньо цікавою. Зрозуміло, малоймовірною, але все одно захопливою. Ні, її думки насправді витали набагато ближче до Землі. Природні атмосферні елементи. Чисте горіння. Борозни від проходження крізь атмосферу з шаленою швидкістю. У віддаленому куточку мозку спалахнуло слабке світло.

— Чи збігається співвідношення атмосферних елементів, наявних на зразках, які ви досліджували, — озвалася Рейчел, — з виявленими на інших метеоритах?

Їй здалося, що Коркі хоче ухилитися від прямої відповіді.

— А чому ти питаєш?

Рейчел побачила, що він сумнівається, й одразу ж відчула, як прискорено закалатало серце.

— Співвідношення відрізнялося, еге ж?

— Це має наукове пояснення.

Серце Рейчел аж підстрибнуло.

— А ви випадково не звернули уваги на незвично високий уміст якогось одного елемента?

Толланд і Марлінсон обмінялися розгубленими поглядами.

— Так, — відповів Коркі, — але...

— Це був іонізований водень?

Очі астрофізика стали круглими, як блюдця.

— А звідки ти це знаєш?

Майкл теж мав повністю приголомшений вигляд.

Рейчел прискіпливо поглянула на них.

— Чому ви мені нічого не сказали?

— Тому що існує абсолютно логічне наукове пояснення цього явища, — заявив Коркі.

— Я дуже уважно слухаю, — сказала Рейчел.

— Ми дійсно виявили надлишок іонізованого водню, — сказав Марлінсон, — бо метеорит пройшов крізь атмосферу біля Північного полюса, де магнітне поле Землі створює аномально високу концентрацію йонів водню.

Рейчел спохмурніла.

— На жаль, я маю інше пояснення.

Четвертий поверх штаб-квартири НАСА виявився зовсім не таким вражаючим, як хол, — довгі однакові коридори з дверима офісів, розташованими через рівні проміжки вздовж стіни. Біля ліфта нікого не було. Ламіновані таблички показували в усіх напрямках:

LANDSAT 7

TERRA

ACRIMSAT

JASON 1

AQUA

PODS

Габріель вирушила в напрямку, який вказувала табличка PODS, тобто супутник-сканер. Попетлявши довгими коридорами та перехрестями, вона нарешті опинилася перед важкими сталевими дверима. На них виднівся трафаретний напис:

ПОЛЯРНИЙ ОРБІТАЛЬНИЙ СКАНЕР ЩІЛЬНОСТІ (PODS)

Керівник відділу: Кріс Гарпер

Двері були замкнуті на електронний замок з карткою-ключем, захищений комутаційною панеллю. Габріель приклала вухо до холодної металевої поверхні. На якусь мить їй здалося, що звідти чується розмова. Або суперечка. А може, й ні. Може, почати гепати в двері, поки хтось не відчинить? Але її план спілкування з Крісом Гарпером передбачав тонші дії, аніж гепання в двері. Вона озирнулася, шукаючи який-небудь додатковий вхід, але нічого не виявила. Біля дверей виднілася ніша прибиральника, і Габріель зазирнула туди, сподіваючись побачити зв’язку ключів або картку, але не знайшла нічого, окрім ганчірок і щіток. Повернувшись до дверей, знову приклала вухо до холодного металу. Цього разу сумнівів не залишилося — дійсно лунали голоси. Дедалі голосніше. І кроки. Хтось узявся за ручку дверей.