Ден Браун - Цифрова Фортеця

Командир наліг на двері й насилу спромігся розчинити їх на маленьку щілинку.

— Господи, Сюзанно, з вами все гаразд?

Сюзанна встала й обтрусила одяг.

— Прекрасно.

Вона озирнулася. Блок № 3 був безлюдний, лише світилися монітори комп’ютерів, а їхній голубуватий відблиск надавав приміщенню зловісного примарного вигляду. Вона повернулася до Стретмора й поглянула на нього крізь щілину у дверях. Його обличчя в голубому світлі моніторів видавалося блідим і хворобливим.

— Сюзанно, — сказав він. — Мені потрібно двадцять хвилин, щоб знищити файли в лабораторії системної безпеки. Коли не залишиться жодного сліду, я піду до свого термінала й вимкну «Транскод».

— Не баріться, — відповіла Сюзанна, поглянувши на важкі скляні двері. Вона знала, що допоки «Транскод» не припинить споживати аварійну електроенергію, вона залишатиметься в блоці № 3, як у тюрмі.

Стретмор відпустив двері — і вони різко замкнулися. Сюзанна бачила крізь скло, як командир зникає в темряві шифрувального відділу.

Новопридбаний моторолер Бекера натужно ревів, коли мчав під’їзною дорогою до севільського аеропорту. Від нічного холоду та напруження Девідові пальці геть усі побіліли. Його годинник показував другу ночі за місцевим часом.

Наблизившись до головного термінала, Девід виїхав на тротуар і мало не на ходу зістрибнув із мопеда. Той заторохтів по асфальту, стрельнув вихлопом і завмер. Бекер кинувся до обертальних дверей. Ноги були як ватні й погано слухалися.

«Тепер — або ніколи», — поклявся він подумки.

Термінал був стерильно-чистий і добре освітлений. Людей ніде не видно, лише прибиральник полірував підлогу. З протилежного боку просторого вестибюля продавчиня квитків замикала конторку представництва авіалінії «Іберія ерлайнз». Бекер сприйняв це як поганий знак.

Він швидко підбіг до продавчині.

— El vuelo a los Estados Unidos?

Приваблива андалузійка за конторкою поглянула на нього і всміхнулася, перепрошуючи.

— Acaba de salir. Ви трохи спізнилися. — Її слова зависли в повітрі надовго.

«Я спізнився». Бекер похнюплено опустив плечі.

— На той рейс були вільні місця?

— О, багато, — всміхнулася жінка. — Літак майже порожній. Але на рейс на восьму ранку теж є багато вільних...

— Мені треба знати, чи моя подруга потрапила на той рейс. У неї був квиток без місця.

Жінка нахмурилася.

— Вибачте, пане. Сьогодні вночі було кілька пасажирів із квитками без місця, але згідно з нашими правилами конфіденційності...

— Це надзвичайно важливо, — наполіг Бекер. — Мені просто треба знати, потрапила вона на цей рейс чи ні. І все.

Жінка кивнула з розумінням.

— Закохані посварилися?

Бекер на мить задумався. А потім сором’язливо всміхнувся.

— А що — це так помітно?

Жінка підморгнула.

— А як звуть цю жінку?

— Меґан, — із сумом проказав Девід.

Продавчиня чемно всміхнулася.

— А ваша дама має прізвище?

Бекер повільно випустив із легенів повітря. «Так, але я його не знаю!»

— Узагалі-то, ситуація досить складна. Ви сказали, що літак був майже порожній. Може, ви б якось...

— Та як же я можу вам допомогти, не знаючи прізвища...

— Послухайте, — перервав її Девід, бо в нього виникла інша ідея. — А ви були на роботі всю ніч?

Жінка кивнула.

— Я працюю від сьомої до сьомої.

— Тоді ви, можливо, бачили її. Вона — молода дівчина. їй десь п’ятнадцять або шістнадцять. А її зачіска... — Та не встиг Девід договорити, як зрозумів, що серйозно помилився.

Очі продавчині квитків підозріло звузилися.

— Вашій коханці — п’ятнадцять років?

— Та ні! — з відчаєм вигукнув Девід. — Просто я хотів сказати, що... — «От зараза!» — Може, ви все ж таки допоможете мені, бо це дуже важливо.

— Перепрошую, але не можу, — холодно відказала жінка.

— Та це зовсім не те, що ви думаєте. Мені просто треба...

— Доброї ночі, пане. — Жінка грюкнула металевою решіткою і зникла в задній кімнаті.

Бекер простогнав, підкотивши очі під лоба: «Розумно, Девіде, дуже розумно з твого боку. — Він окинув поглядом безлюдний вестибюль. Нікого й нічого. — Напевне, вона продала перстень і встигла на рейс».

І рушив до прибиральника.

— Has vista a una nina? — спитав він, перекрикуючи дзижчання пристрою для натирання кахлів. — Ви дівчину бачили?

Літній чоловік простягнув руку й вимкнув натирач.

— Га?

— Una niña! — повторив Бекер. — 3 червоно-біло-блакитним волоссям.

Прибиральник розсміявся.

— Qué fea. Яка гидота. — Він похитав головою і знову взявся за роботу.