Ден Браун - Цифрова Фортеця

— Та пішов він у сраку, хай буде, що буде, — пробурмотів Картукян.

Під ногами ледь виднілися обриси люка, втопленого в підлогу. Картукян тримав у руці ключ, який щойно витягнув із чашки в лабораторії.

Ставши навколішки, він встромив ключ в отвір і повернув його. Унизу клацнула засувка. Потім інженер відкрутив зовнішній болт із «вушками» й повністю вивільнив люк. Іще раз поглянувши через плече й пересвідчившись, що поруч нікого немає, він присів і потягнув люк на себе. Люк був невеличкий, три на три фути, але важкий. Картукян мало не впав, коли нарешті висмикнув його з отвору.

В обличчя йому вдарив подув гарячого повітря з відчутним ядучим запахом фреону. Клуби пари, підсвіченої знизу червоним допоміжним освітленням, вирвалися з отвору угору. Далекий гул електрогенераторів перетворився тепер на гуркіт. Картукян підвівся й зазирнув в отвір люка, що скидався скоріше на браму до пекла, аніж на службовий вхід до комп’ютера. До майданчика під долівкою вела вузька драбинка, унизу виднілися сходи, а далі — нічого, бо все застували клуби червоного туману.

Ґреґ Ґейл стояв у блоці № 3 за поляроїдним склом і дивився, як Філ Картукян пішов униз по драбинці на підземні поверхи. У якусь мить Ґейлові здалося, наче голова молодого техніка відокремилася від його тіла і залишилася на підлозі шифрувального відділу. А потім повільно занурилася в клуби туману.

— Ти диви — сміливий вчинок, — промимрив Ґейл, здогадавшись, куди вирушив Картукян.

Вимкнути «Транскод» вручну було цілком логічним кроком при небезпеці інфікування комп’ютера вірусом. На жаль, це також найнадійніший спосіб зробити так, що за десять хвилин тут проходу не буде від спеціалістів із безпеки систем. Екстрені дії в аварійній ситуації відразу ж вмикали тривогу на головному комутаторі. А розслідування, влаштованого в шифрувальному відділі інженерами-системниками, Ґейл ні за що не міг собі дозволити. Тому він вийшов із блоку № 3 і рушив до люка.

Картукяна треба зупинити.

Джабба був схожий на гігантського пуголовка. Подібно мультиплікаційній істоті, на честь якої він дістав своє прізвисько, цей чоловік зовнішнім виглядом нагадував безволосу кулю.

Як незмінний ангел-хоронитель комп’ютерних систем АНБ Джабба поважно походжав від відділу до відділу, настроюючи, паяючи та підтверджуючи своє кредо, що профілактика — то найкращий засіб лікування. В епоху царювання Джабби жоден комп’ютер АНБ не вхопив інфекцію. І цей комп’ютерний гуру мав намір продовжувати в тому ж дусі, зберігаючи статус-кво.

Головним місцем базування Джабби було змонтоване на підвищенні автоматизоване робоче місце, з якого добре видно все підземне хазяйство АНБ — ультрасекретний банк інформації. Саме там вірус міг завдати найбільшої потенційної шкоди, і саме там Джабба проводив більшу частину свого робочого часу. Однак наразі він був на перерві й насолоджувався поїданням пирогів із сиром та шинкою в буфеті АНБ. Він було взявся за третій, коли задзвонив його стільниковий телефон.

— Кажіть, — мовив він, проковтнувши чергову порцію.

— Джаббо, — проспівав милий жіночий голосок. — Це Мідж.

— О, царице інформації! — вигукнув велетень. Він завжди відчував особливу симпатію до Мідж Мілкен. Вона була його слабкістю. Мідж — кмітлива та розумна, до того ж вона єдина жінка, яка коли-небудь загравала до нього. — Як там, у біса, твої справи?

— Нема на що скаржитися.

— Ти на місці? — поцікавився Джабба, витираючи рота.

— Еге ж.

— Хочеш, пригощу тебе пирогом?

— Та я б із радістю, хлопче, але мушу пильнувати товщину своєї дупи.

— Он воно як! — хихикнув Джабба. — Тоді давай я до тебе прийду. Хочеш?

— Ти ж такий хтивий та розбещений...

— Та ти навіть не уявляєш...

— Ловлю на слові, — перервала вона його. — Мені потрібна твоя порада.

Джабба відсьорбнув кока-коли.

— Кажи.

— Може, це й дрібниця, — почала Мідж, — але в моїй статистиці шифрувального відділу трапилася одна дивна штука. Я тут подумала, можливо, ти зможеш це хоч якось пояснити.

— А що там у тебе? — спитав Джабба і знову приклався до напою.

— Я маю звіт, згідно з яким виходить, що «Транскод» застряг із розшифруванням одного файла аж на вісімнадцять годин. І досі не може впоратися.

Від несподіванки Джабба аж кока-колу розхлюпав на свій дорогоцінний пиріг.

— Що?!

— Що почув. Маєш якісь думки?

Джабба турботливо витер пиріг серветкою.

— А що це за звіт?