Ден Браун - Цифрова Фортеця

Роздратований водій різко натиснув на гальма — і Бекер відчув, що втрачає рівновагу. Він був ухопився за спинку сидіння, але промахнувся. І на мить злетів у повітря. А потім сильно вдарився, приземлившись на тверду й шорстку підлогу.

А на авеніда дель Сід із темряви виступила постать. Чоловік поправив окуляри в дротяній оправі і стояв, вдивлявся в автобус, що віддалявся. Так, Девід Бекер утік, але не надовго. Бо містер Бекер, з усіх севільських автобусів, сів не на який-небудь, а на автобус сумнозвісного маршруту номер двадцять сім.

А двадцять сьомий автобус мав лише один пункт призначення.

Філ Картукян гепнув слухавкою об телефон. Номер Джабби був зайнятий. Джабба зневажливо знехтував такою послугою, як сигнал очікування виклику, бо вважав її набридливою технічною хитрістю, введеною телефонною компанією «AT&T» для збільшення прибутків шляхом почергового з’єднання кожного абонента, який телефонував на зайняту лінію. Проста фраза «Я на іншій лінії, невдовзі передзвоню» заробляла телефонним компаніям мільйони щорічно. Відмова Джабби від цієї послуги була його способом тихого саботажу вимоги АНБ, щоб він всюди мав при собі стільниковий телефон.

Картукян обернувся й поглянув на безлюдне приміщення шифрувального відділу. З кожною хвилиною гудіння генераторів унизу ставало дедалі гучнішим. Хлопець відчув, що час спливає. Він знав, що має піти, але після розмови біля блоку № 3 в його голові почав настирливо прокручуватися девіз служби безпеки комп’ютерних систем: «Спочатку роби, а потім пояснюй».

У суворому світі комп’ютерної безпеки з його високими ставками буквально кілька хвилин визначали — вдасться врятувати систему чи не вдасться. Рідко коли було достатньо часу для обґрунтування захисної процедури, тому інженерам-системникам платили за їхній технічний хист... і за інтуїцію.

«Спочатку роби, а потім пояснюй». Картукян знав, що має робити. А ще він усвідомлював, що коли вляжеться пил, він або стане героєм АНБ, або буде змушений шукати роботу.

До суперкомп’ютера потрапив вірус — щодо цього Картукян не мав сумнівів. Існував єдиний відповідальний спосіб дій. Це — вимкнути його.

Інженер знав два способи вимикання «Транскоду». Перший — через особистий термінал командира, що стояв під замком в його офісі, — отже, цей варіант не годиться. Другий — ручний вимикач, розташований на одному з нижніх поверхів під підлогою шифрувального відділу.

Картукян нервово ковтнув слину. Йому страшенно не хотілося спускатися до нижніх поверхів. Лише один раз довелося йому там побувати — під час навчання. То був чужий химерний світ із довгими лабіринтами вузеньких сходів, фреонових трубок і запаморочливо глибокою шахтою з гуркотливими електрогенераторами на дні...

Він ладен був піти куди завгодно, але тільки не туди, ладен був зустріти на своєму шляху кого завгодно, тільки не Стретмора, але обов’язок є обов’язок. «Завтра вранці вони мені подякують», — подумав він, трохи невпевнений, що так воно й буде.

Глибоко вдихнувши, Картукян відчинив особисту металеву шафку начальника підрозділу системної безпеки. На полиці з демонтованими комп’ютерними деталями за медіа-концентратором та LAN-тестером стояла кружка випускника Стенфордського університету. Не торкаючись її країв, Картукян засунув пальці всередину й витягнув звідти плаский зубчастий ключ.

— Дивно, що інженери, покликані пильнувати безпеку систем, самі не дотримуються правил безпеки, — пробурчав він.

— Код вартістю мільярд доларів? — пирхнула Мідж, ідучи по коридору разом із Брінкергофом. — Не може бути!

— Клянуся! — відказав він.

Вона підозріло поглянула на нього.

— Сподіваюся, це не чергова хитрість, щоб затягнути мене в ліжко.

— Мідж, та я б ніколи... — почав він заперечувати голосом праведника.

— Та знаю, знаю, Чеде, — перервала його Мідж. — Не нагадуй.

Півхвилини по тому вона вже сиділа в кріслі Брінкергофа, вивчаючи звіт шифрувального відділу.

— Ось бачиш, — сказав він, перехиляючись їй через плече і вказуючи цифру, про яку йшлося. — Оцей ССР — мільярд доларів! Здуріти можна!

Мідж хихикнула.

— І дійсно, трохи завищена цифрочка, еге ж?

— Та отож, — простогнав він. — Трішечки.

— Схоже, це ділення на нуль.

— Хто-хто?

— Не хто, а «що» — ділення на нуль, — пояснила Мідж, переглядаючи решту даних. — ССР вираховується як дріб — загальна сума витрат ділена на кількість розшифровок.