Ден Браун - Цифрова Фортеця

ВІД: GHALE@crypto.nsa.gov

Сюзанна відчула приплив роздратування, але стримала його. І видалила повідомлення.

— Дуже вдало, Ґреґу. Як і личить справжнім дорослим мужчинам.

— Вони готують неперевершене карпачіо. — Ґейл усміхнувся. — Ну, що скажете? А потім ми зможемо...

— І не думай.

— Ти диви, яка неприступна цариця! — Ґейл зітхнув і знову втупився у свій монітор.

То була його стонадцята невдача із Сюзанною Флетчер. Талановита шифрувальниця не давала йому спокою. Він часто фантазував про те, як кохатиметься з нею: притисне її до вигнутого корпуса «Транскоду», а потім візьме її прямо на теплій кахляній підлозі. Самозакоханого Ґейла просто убивав той незбагненний для нього факт, що вона кохала якогось університетського викладача, котрий гарував за копійки. Самій Сюзанні буде гірше, якщо вона розбавить свій елітний генотип, злягаючись із якимось недоробком, і це тоді, коли вона могла бути з ним, з Ґреґом!

«У нас були б суперталановиті діти», — подумав він.

— А над чим ти працюєш, га? — спитав Ґейл, спробувавши зайти з іншого боку.

Сюзанна не відповіла.

— Ну який же ти командний гравець? Може, даси хоч одним оком поглянути? — Ґейл підвівся і вже було вирушив до неї вздовж кола терміналів.

Сюзанна відчула, що настирлива цікавість Ґейла сьогодні потенційно може стати джерелом серйозних проблем. І вона прийняла блискавичне рішення.

— Це діагностична програма, — пояснила вона, повторивши вигадку Стретмора.

Ґейл напружився.

— Діагностична програма? — У його голосі чувся сумнів. — І ти марнуєш суботу на діагностику замість бавитися з вчителем?

— Він — професор, і звуть його Девід.

— Та нехай, заради Бога.

— Тобі що, більше немає чим зайнятися? — визвірилася на нього Сюзанна.

— А ти що, намагаєшся мене спекатися? — образився Ґейл.

— Узагалі-то так.

— Слухай, Сью, ти зробила мені боляче.

Сюзанна Флетчер зловісно звузила очі. Вона терпіти не могла, коли її називали Сью. Вона не мала нічого проти цього імені, але Ґейл був єдиний, хто насмілювався його промовляти.

— А чому б мені не допомогти тобі? — наполягав Ґейл. І раптом знову рушив до неї. — Я — цар у царині діагностики. До того ж я просто вмираю від цікавості: яка ж це діагностика змусила всевладну Сюзанну Флетчер прийти на роботу в суботу?

Сюзанна відчула приплив адреналіну. Вона зиркнула на трасувальник на екрані свого комп’ютера і зрозуміла — не можна дозволити Ґейлу побачити його. Інакше в нього виникне до неї купа запитань.

— Це секретно, Ґреґу, — пояснила вона.

Та Ґейл і не думав зупинятися. Коли він ішов по колу до її термінала, Сюзанна вже знала, що має діяти швидко. Коли йому залишилося пройти до неї кілька ярдів, вона підвелася назустріч і заступила дорогу. Запах одеколону вдарив їй у ніздрі.

Вона глянула прямо йому у вічі.

— Я ж сказала — ні.

Ґейл схилив голову набік, заінтригований такою тягою до секретності з її боку. І грайливо підступив ближче. Та Ґреґ Ґейл виявився неготовим до того, що трапилося потім.

З непохитним спокоєм Сюзанна виставила вперед руку і тицьнула вказівним пальцем у його міцні, як граніт, груди. І зупинила його поступальний рух.

Ґейл аж сіпнувся і, шокований, позадкував. Сумнівів не залишилося: Сюзанна Флетчер не жартувала; ніколи раніше вона не торкалася до нього, ніколи. Не таким уявляв собі Ґейл їхній перший тілесний контакт, але початок покладено. Він довго і спантеличено дивився на неї, а потім повільно повернувся до свого термінала. І, сідаючи у своє крісло, він чітко збагнув одне: гарненька Сюзанна Флетчер працювала над чимось дуже важливим, а не над якоюсь там діагностикою.

Сеньйор Рольдан сидів за своїм робочим столом в «Ескортес Белен», втішаючись із того, як вправно він уникнув нової спроби поліції заманити його в пастку. Поліцейський говорить із німецьким акцентом і просить дівчину на ніч — то, без сумніву, була пастка. Що ж вони придумають наступного разу?

Телефон на його столі гучно задзеленчав. Сеньйор Рольдан схопив слухавку: «Ти диви, не забарилися!»

— Буенас ночес, це «Ескортес Белен».

— Буенас ночес, — сказав чоловічий голос швидкою, як блискавка, іспанською. Він трохи гугнявив, наче злегка застудившись.

— Це готель?

— Ні, сер. Який номер ви набираєте? — Сеньйор Рольдан більше не збирався сьогодні піддаватися на провокації.

— 34-62-10, — відповів чоловік.

Рольдан нахмурився. Голос здався йому віддалено знайомим. Він спробував визначити акцент — може, бургоський?