Ден Браун - Цифрова Фортеця

Як і всі шифрувальники в АНБ, Ґейл заробляв пристойні гроші. Однак йому було дуже важко тримати цю інформацію в собі й не вихвалятися. Він роз’їжджав на білому «Форді “Лотус”» з люком на даху та оглушливою стереосистемою з потужними низами. Він був поведений на всіляких технічних штучках і оснастив ними своє авто так, наче на виставку: встановив у ньому комп’ютерну систему всесвітнього місцевизначення «Джі-пі-ес», голосові дверні замки, п’ятиоб’єктний глушник радарів та мобільний факс, щоб завжди бути на зв’язку зі службою обміну повідомленнями. Його престижний номерний знак, зроблений на замовлення, мав гордий напис «МЕГАБАЙТ» і підсвічувався фіолетовою неоновою трубкою.

Дитинство та юність Ґреґа Ґейла пройшли в середовищі дрібного хуліганства та крадіжок, і від незавидного майбутнього його врятувала служба в корпусі морських піхотинців США. Саме там він і познайомився з комп’ютерами. Ґреґ став одним із найкращих програмістів морської піхоти, і йому пророкували блискучу військову кар’єру. Та за два дні до закінчення третього контракту поспіль його майбутнє несподівано змінилося. Ґейл ненавмисно вбив у п’яній бійці одного зі своїх колег. Теквандо, корейське мистецтво самооборони, виявилося більше придатним для вбивства, аніж для захисту. І Ґреґа звільнили зі служби.

Відбувши нетривалий термін ув’язнення, Галіт почав шукати посаду програміста в приватному секторі. Він ніколи не приховував трагічного інциденту, що трапився під час його служби, і зваблював своїх потенційних роботодавців тим, що обіцяв цілий місяць працювати безкоштовно на випробувальному терміні. Роботодавців йому не бракувало, бо коли вони дізнавалися про його непересічні здібності, то вже не хотіли з ним розлучатися.

Його досвід із часом зростав, Ґейл розширював свої інтернет-контакти з усім світом. Він був типовим представником тієї нової породи комп’ютерних фанатів, які мали електронних друзів у всіх країнах світу, і тусувався на всіх форумах та блогах, де тільки міг. Двічі його звільняли з роботи за те, що він користувався адресами своїх роботодавців, щоб пересилати з них порнографічні фото декотрим зі своїх друзів.

— А що ви тут робите? — невдоволено спитав Ґейл із порога, витріщаючись на Сюзанну. Він, вочевидь, збирався сьогодні похазяйнувати в блоці № 3.

Сюзанна насилу придушила роздратування.

— Сьогодні субота, Ґреґу. І тому я можу поставити вам те саме запитання. — Але вона чудово знала, навіщо він сюди прийшов. Бо Галіт був невиліковним комп’ютерним наркоманом. І, попри «правило суботи», часто на вихідні проникав до шифрувального відділу, де користувався необмеженими комп’ютерними потужностями для того, щоб випробовувати нові програми, які він створював та вдосконалював.

— Я просто хотів трохи переінакшити декотрі програми й перевірити свою електронну пошту, — пояснив Ґейл і підозріло поглянув на Сюзанну. — А як ви пояснили мені свою присутність? Нагадайте, бо я забув.

— Нічого я вам не пояснювала, — відказала Сюзанна.

Ґейл здивовано вигнув брови.

— Немає сенсу хитрити. У нас тут, у блоці № 3, немає секретів одне від одного — пам’ятаєте? Один за всіх і всі — за одного.

Сюзанна відсьорбнула трав’яного чаю з чашки й проігнорувала зауваження. Ґейл стенув плечима й рушив до буфета. Буфет завжди був його першою зупинкою. Ідучи через кімнату, Ґейл тяжко зітхнув і підкреслено-хтиво витріщився на ноги Сюзанни, які виднілися з-під стола. Сюзанна, не піднімаючи очей, сховала ноги й продовжила роботу. Ґейл пирхнув.

Сюзанна вже звикла до залицянь Ґейла. Він полюбляв багатозначно розводитися про те, що їм обом необхідно поєднати свої комп’ютери, щоб перевірити сумісність їхнього внутрішнього начиння. Сюзанну від цих натяків вивертало. Але вона вважала нижче від власної гідності скаржитися Стретмору на Ґейла. І тому просто ігнорувала його.

Ґейл підійшов до буфета й відчинив решітчасті двері, смикнувши їх із волячою силою. Витягнувши з холодильника пластиковий коробок із соєвим сиром, він вкинув до рота кілька шматочків білої желатиноподібної речовини. А потім прихилився до електроплити й самовдоволено розгладив долонею свої сірі брюки «Бельвена» та добре накрохмалену сорочку.

— Ви тут надовго?

— На всю ніч, — відказала Сюзанна байдужим голосом.

— М-м-м-м, — мрійливо муркнув Галіт, наминаючи сир. — Романтичний суботній вечір на дитячому ігровому майданчику. Тільки ми удвох — і більше нікого.