Гулогот рушив крізь апельсиновий гайок, наставивши перед собою пістолет. Дерева були вже старі, і листя на них росло високо. До найнижчих гілок дотягнутися було неможливо, як неможливо було сховатися й за їх тонкими стовбурами. Гуло-гот швидко переконався, що дворик — порожній. І підвів догори голову. Перед ним височіла вежа Гіральда.
Вхід до Гвинтових сходів вежі огороджували мотузок і невеличка дерев’яна табличка. Мотузок висів непорушно. Гулогот зміряв очима вежу заввишки чотириста дев’ятнадцять футів — і відразу ж збагнув, що то абсурдна думка. Хіба ж Бекер такий дурний? Не може бути. Єдині сходи, звиваючись, вели до квадратної кам’яної камери з вузькими щілинами для огляду, і другого виходу звідти не було.
Девід Бекер здолав останні круті сходинки і, похитуючись від утоми, впав у маленьку кам’яну кабінку. Довкола — високі стіни й вузькі оглядові щілини. І жодного виходу.
Сьогодні вранці доля була до Бекера немилосердною. Коли він вискакував із собору у двір, його куртка зачепилася за двері. Тканина зупинила його на ходу, різко кинувши ліворуч, а потім тріснула. І дезорієнтований Бекер, мало не впавши, вилетів у двір під сліпуче сонце. Коли він підвів голову, то побачив, що біжить до сходів. Перестрибнувши через мотузок, він кинувся нагору. А коли збагнув, куди ті сходи ведуть, було пізно.
Тепер він стояв у невеличкій камері, хапаючи ротом повітря й тамуючи біль. Рана в боці палала вогнем.
Крізь отвори в стіні просочувалися вузенькі промені вранішнього сонця. Він обережно зиркнув униз. Чоловік у дротяних окулярах був далеко внизу. Він стояв спиною до Бекера й обдивлявся майдан. Девід змістив тіло перед вузькою щілиною так, щоб краще бачити. «Іди через майдан», — навіював він кілеру.
Тінь Гіральди лежала на майдані, наче велетенська спиляна секвоя. Гулогот придивився до неї, ковзнувши поглядом по всій довжині. На дальньому кінці довгастої тіні виднілися три вузенькі смужки світла, що падало на бруківку майдану крізь оглядові щілини вгорі. В одному з цих чотирикутників щойно показалася людська тінь. Навіть не глянувши на вершечок вежі, Гулогот крутнувся на місці й кинувся до сходів Гіральди.
Фонтейн гепнув кулаком об стіл. Походжаючи залою засідань, він невідривно дивився на вогні, що оберталися під куполом шифровідділу.
— Вимикай, чорти б тебе забрали! Вимикай!
На порозі з’явилася Мідж, вимахуючи свіжою роздруківкою.
— Директоре! Стретмор не може скасувати роботу «Транскоду»!
— Що?! — в унісон охнули Брінкергоф і Фонтейн.
— Він намагався це зробити, сер! — Мідж подала йому звіт. — Аж чотири рази! «Транскод» зациклився на якійсь нескінченній операції!
Фонтейн різко крутнувся і знову витріщився у вікно.
— Господи милосердний!
У залі засідань різко задзвонив телефон. Директор здійняв догори руки.
— Це має бути Стретмор! Як вчасно, чорт його забирай!
Брінкергоф схопив слухавку.
— Офіс директора.
Фонтейн простягнув руку до слухавки.
Брінкергоф збентежено завовтузився й повернувся до Мідж.
— Це Джабба. Він питає тебе.
Директор обернувся й кинув погляд на Мідж, яка вже йшла через кімнату. Вона увімкнула спікерфон.
— Кажи, Джаббо.
Металічний голос Джабби забубонів у кімнаті.
— Мідж, я в головному банку даних. Тут відбувається щось дивне. Мені спало на думку, що, можливо...
— Чорти б тебе забрали, Джаббо! — не втрималася Мідж. — А я тобі що казала?!
— Та, може, тут нічого серйозного й немає... — ухильно говорив далі Джабба, — але...
— Замовкни! Це не дрібниця! Що б там не відбувалося, постався до цього з усією серйозністю. Мої дані не «палені» — ніколи вони такими не були й не будуть. — І перш ніж покласти слухавку, додала: — Ага, до речі, Джаббо, до твого відома — тільки не падай: Стретмор таки обійшов «Лабети».
Гулогот видряпувався на Гіральду, долаючи по три сходинки за раз. Єдине світло, що падало на Гвинтовий коридор, надходило крізь невеличкі незасклені вікна, розташовані через кожні сто вісімдесят градусів.
«Він у пастці! Девід Бекер скоро помре!» Ідучи вгору по спіралі, Гулогот тримав наготові свій револьвер і пересувався уздовж зовнішньої стіни на той випадок, якщо Бекер спробує на нього напасти згори. Залізні канделябри, що стояли на кожній сходовій площадці, могли б стати в пригоді, якби професор зважився на такий напад. Але, тримаючись зовнішньої стіни й забезпечуючи собі широкий кут огляду, Гулогот зміг би вчасно помітити нападника. А його пістолет мав незрівнянно більший радіус дії, аніж канделябр п’ять футів завдовжки.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу