Ден Браун - Цифрова Фортеця

Промокла й тремтяча Сюзанна лежала, скоцюрбившись, на кушетці у блоці № 3. Стретмор накинув їй на плечі свій піджак. За кілька футів від неї лежав труп Ґейла. Вили сирени. Наче крига, що тане у відлигу в замерзлому ставку, корпус «Транскоду» лунко тріснув.

— Я спущуся вниз і вимкну струм, — сказав Стретмор, заспокійливо поклавши руку на плече Сюзанні. — І негайно ж повернуся. — Сюзанна провела командира байдужим поглядом, коли той кинувся до люка через приміщення шифровідділу. Це вже був не той вкляклий у ступорі чоловік, якого вона бачила десять хвилин тому. Командир Стретмор знову став сам собою: логічним та вольовим, тим, хто зробить усе необхідне для виконання завдання.

Останні рядки передсмертної записки Ґейла мчали по її свідомості, наче потяг без керування: «А понад усе мені щиро жаль Девіда Бекера. Перепрошую, то амбіції засліпили мене».

Кошмар, який мучив Сюзанну Флетчер, щойно підтвердився. Девіду загрожувала небезпека або навіть гірше. Може, було вже надто пізно.

«Мені щиро жаль Девіда Бекера».

Вона уп’ялася очима в записку. Ґейл навіть не підписав її — просто вдрукував внизу своє ім’я: Ґреґ Ґейл. Він вилив свої почуття, натиснув кнопку «Надрукувати», а потім взяв і застрелив себе. Приблизно так. Ґейл поклявся, що більше ніколи не потрапить до в’язниці. І своєї клятви не порушив, обравши смерть.

«Девіде... — ридала Сюзанна. — Девіде!»

А саме в ту мить на глибині десять футів під підлогою шифровідділу командир Стретмор зійшов із драбинки і ступив на першу сходову площадку. Це був день суцільних провалів та катастроф. Те, що починалося як патріотичне завдання, несамовито брикнуло як норовистий кінь і повністю вийшло з-під контролю. І командиру довелося приймати страхітливі й немислимі в нормальній ситуації рішення, скоювати жахливі акти — робити вчинки, на які він ніколи не наважився б!

«То було єдине рішення! То було єдине можливе рішення, чорт забирай!»

Треба було думати про обов’язок: про країну та честь. Стретмор знав, що й досі має час. Він зможе вимкнути «Транскод». Зможе скористатися перснем, щоб врятувати найцінніший банк даних його країни. «Так, — подумав він. — Я й досі маю час».

Стретмор озирнувся, споглядаючи на катастрофу, що розгорталася довкола нього. Угорі увімкнулися розбризкувачі. «Транскод» стогнав, наче жива істота. Вили сирени.

Обертальні лампи нагадували вогні гелікоптерів, що наближалися крізь густий туман. З кожним кроком йому всюди ввижався Ґреґ Ґейл, цей молодий шифрувальник. Ось він дивиться На нього широко розкритими благальними очима і — постріл. Смерть Ґейла — то необхідність, це потрібно для країни... для честі... АНБ не могло дозволити собі ще один скандал. Стретмору був потрібен офірний цап. А Ґреґ Ґейл був ходячою катастрофою, яка лише чекала свого часу.

Думки Стретмора різко перервав дзвінок його стільникового телефону. Його було ледь чути крізь виття сирен та сичання пари. Не зупиняючись, він зірвав телефон із ременя.

— Кажіть.

— Де мій пароль? — лиховісно спитав знайомий голос.

— Хто це? — заволав Стретмор, перекрикуючи навколишній гармидер.

— Це Нуматака! — відказав роздратований голос. — Ви обіцяли мені пароль!

Стретмор мовчки йшов, не зупиняючись.

— Мені потрібна «Цифрова фортеця»! — просичав Нуматака.

— Немає ніякої «Цифрової фортеці»! — відрізав Стретмор.

— Що?!

— Незламного алгоритму не існує в природі!

— Авжеж існує! Я бачив його в Інтернеті! Мої люди вже кілька днів намагаються зламати його!

— Дурню, то — закодований вірус! Нам із тобою дуже пощастило, що ми не відкрили його!

— Але ж...

— Угода скасовується! — заволав Стретмор. — Я не Північна Дакота. Північної Дакоти немає взагалі! Забудьте, що я коли-небудь про це казав!

Натиснувши на кнопку, Стретмор вимкнув зв’язок і роздратовано причепив телефон до ременя. Ніхто не має його турбувати.

За дванадцять тисяч миль від Вашинґтона Токуген Нуматака ошелешено завмер біля вітринного вікна свого офісу. Коштовна сигара «Умамі» звисла в нього з рота. Щойно в нього на очах розбилася на друзки мрія всього його життя.

А Стретмор спускався далі.

«Угоду скасовано. Корпорація «Нуматех» ніколи не отримає незламного алгоритму, а АНБ ніколи не створить чорного ходу».

Стретмор довго планував здійснення своєї мрії: світового шифрувального стандарту з чорним ходом для АНБ. Йому дуже хотілося розповісти про свою мрію Сюзанні, разом із нею втілити цю мрію в життя, але він знав, що це неможливо. Навіть коли б смерть Енсея Танкадо дозволила врятувати тисячі людських життів у майбутньому, Сюзанна ніколи б не погодилася на вбивство — вона була пацифісткою.