Наталка Шевченко - Бранці мороку

— Сподіваюся, — Остап підібрався і навіщось обійняв свою Ірину — так, ніби збирався врятувати від моїх зазіхань чи то її фальшиве смарагдове кольє, чи її потрійне підборіддя, — ти здатна триматися, як цивілізована людина.

— Гієни, — радісно оголосила я невеличкій (чоловік сім) юрбі, що негайно зібралася навколо мене, безпомилково вловивши запах крові та скандалу, — маловивчені тварини. Їхні звички й досі заводять учених у глухий кут. Але гієнам, як ви всі добре розумієте, на це начхати! Боротьба за виживання набирає в їхніх зграях страхітливих форм. До того ж...

— Негайно припини, — прошипів Остап, як гаспид, що замість яду плюється звичайною слиною. — Краще подбай про свого альфонса. Він ще нескоро знайде собі порядну роботу! Ходімо, люба. — Він схопив дружину за руку і вже хотів ушитися, як робив завжди, опинившись в епіцентрі конфлікту, але було надто пізно. Я не збиралася відпускати його так просто. Цей телемачо прийшов сюди пообертатися в милому його серцю вищому світі й послухати перехресні плітки — ну то зараз сам стане їх героєм. Сіре лице Михайла досі стояло в мене перед очима, а у вухах набатом лунало «Я відчував себе потрібним, Лі». Я прагнула помсти. А блискучі очі гостей, що згуртувалися навколо нас, прагнули продовження, байдуже з чийого боку, тому я залюбки пішла їм назустріч.

— Скажи-но, Остапе, — мовила я, понизивши голос до тієї інтимності, що привертає до себе увагу більше, ніж крик, — ти вже позбувся шкідливої звички трахати своїх секретарок? Ти б собі свинцеві штани замовив чи що. І ширинку запаяв. Бо розориш рідний канал. За три роки — дві декретні відпустки і один лікарняний через невдалий аборт, куди воно годиться?! Суцільні збитки для соцстраху, плюс твоя підмочена репутація. Чи тебе це не хвилює?!

Під час мого спічу бідака Остап продемонстрував на своєму обличчі увесь спектр веселки плюс кілька запозичених кольорів. Ситуацію ускладнювала Ірина, яка слухала мене із жадібністю неофіта і також сильно мінялася в лиці.

— Це все плітки, — пробурмотів нарешті Остап. — З твого боку це ницо. Дешева помста за Михайла. Та я ніколи...

— Помста не буває дешевою чи дорогою, Остапчику. Вона або є, або її немає. А щодо ницості... тобі видніше. Ти винайшов ницість. Ось тільки... а як назвати мужика, котрий кидає буквально під парканом неповнолітню дівчину, що стікає кров’ю, бо зробила від нього кримінальний аборт?! Далекоглядний? Обережний? Принциповий, трясця твоїй мамі?! Як?!

— Остапе, ти знаєш, про що вона говорить?

«Вона» — це я. Голос Ірини тремтів, а на очах бриніли сльози, але мені не було шкода її. Я не могла жаліти жінку, яка добровільно вийшла заміж за Остапа.

— Вона п’яна. І сама не тямить, що верзе, — зібравши залишки того, що у нормальних людей зветься гідністю, Остап висунув уперед підборіддя — я ледве не порізалася.

— Я ненавиджу Київ, Остапе. Терпіти його не можу. Але одну річ у ньому я все ж люблю. І знаєш яку? Київ — це велике село. Тут усі про всіх усе знають. А я, до того ж, збираю плітки — це ти вірно зауважив. Становище зобов’язує. Однак диму без вогню не буває. Один раз — просто випадок, другий — збіг обставин, третій — закономірність, чи не так?

— Вибачте, — креативне дитя, про яке я, каюся, зовсім забула, виступило вперед і простягнуло мені руку. — Нас не познайомили. Мене звуть Арсен, і я...

— Я знаю, хто ти. Ти — той, хто позбавив роботи мого чоловіка. Тому забирайся звідси і не псуй дорослим тьотям та дядям втіху від світської бесіди. Я ще не все сказала.

— Ваш чоловік — учорашній день, — упевнено заявив Арсен. — Навіть позавчорашній. В усіх сенсах цього слова. А я можу стати вам у пригоді, — і він масляно всміхнувся. Якби я не була така зла, то неодмінно б розреготалася. Схоже, цей тінейджер клинці до мене підбиває!

— І як саме?

— Ми можемо поговорити про це віч-на-віч?

— Ні. Але я можу тебе всиновити, хлопчику. Хочеш? А тоді на цілком законних підставах поставлю тебе в куток. Хто тебе навчив перебивати дорослих?

— Сам навчився. Тому й обійняв хорошу посаду. Я взагалі багато чого вмію, — багатозначно мовив Арсен. Я зловтішно пирхнула, помітивши, як люто блискає очима Остап на свого нового цінного співробітника. Хороший піар-директор, нічого не скажеш — замість загасити конфлікт, навпаки, підкинув лайна. Чудова реклама їх каналу для десятка сторонніх вух.

— Не сумніваюся. І вірю всім серцем, що твій бос скоро відчує твоє вміння на собі. Я ще погуляю на поминках вашого каналу, неодмінно під баян. А в очікуванні цього світлого дня продовжимо розмову про Раїсу. Так же її звали, твою останню пасію, Остапе? Раєчка.