Наталка Шевченко - Оксамитовий перевертень

Здесь есть возможность читать онлайн «Наталка Шевченко - Оксамитовий перевертень» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2012, ISBN: 2012, Издательство: Фоліо, Жанр: Триллер, Ужасы и Мистика, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Оксамитовий перевертень: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Оксамитовий перевертень»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Наталка та Олександр Шевченки – талановитий тандем у сучасній українській літературі, яскраве відкриття конкурсу «Коронація слова» та поки ще єдині письменники, котрі наполегливо розвивають жанр «хоррор» на рідних теренах.
У харківському видавництві «Фоліо» вийшли їхні романи  «Бранці мороку» (2007) та «Кривава осінь у місті Лева» (2008).
«Оксамитовий перевертень» - це знову суміш жахів, містики, вибухового екшену та гумору в класичних пропорціях подружжя Шевченків за рецептурою, що гарантує насолоду.
Двох переможців тут бути не може…

Оксамитовий перевертень — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Оксамитовий перевертень», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Мамо, а наливки, відвари... їх брати чи ні?

— Ні. — Вона так і не наважилась зізнатися доньці чому. — Як Бог дасть, інших наготуємо.

Не дасть. Уже ні. Від долі не втечеш.

— Мамо, а де наш Химко?

— А бодай його холера вхопила, чи я того кота встежу? Ніколи мені! Йди, доню, в сіни і чекай мене там, чуєш? Тільки надвір не виходь.

— Пречиста Діво, — замість відповіді прошепотіла Гафійка. — Там щось хрустить!

Хмиз. Вони обкладають хату хмизом .

— В сіни. Хутко!

Залишившись сама, Уляна нашвидкуруч зав’язала своє довге чорне волосся у вузол і накинула хустку — про мороку з очіпком не могло бути й мови, однак з’явитися на людях із непокритою головою означало розписатися в тому, в чому її підозрюють. І хоча насправді це вже не мало значення, та, побачивши вдову простоволосою, селяни просто забили б її до смерті без зайвих слів — жоден Христос не врятував би. Але це не входило в її плани. Вона ще сподівалася поговорити з ними — аби принаймні затягти час. Заговорити їм зуби, щоб урятувати доньку.

Впоравшись із одягом, Уляна теж вийшла в сіни. Там панував трав’яний дух, пучки пахучого зілля звисали з дерев’яних балок під горищем. Гафійка тиснулася до стіни, наче злякане мишеня. В серці матері ворухнулось щось щемливе. Бідне дитя, вже стільки пережила, що й тутешньому діду Павлу не снилося. Цікаво, він теж із паліями? Ні, навряд — сімдесят років усе ж таки, це не жарт. А ще в нього є душа. Та й у голові не куліш.

Боже правий, це ж треба — дід Павло! І про що вона думає?

— Зараз я вийду, — квапливо заговорила Уляна до доньки, — і стану на порозі, а ти за мною. І щоб не пискнула мені! Доки я не звелю, ти нічого не робиш, та як тільки почуєш одне слово — вважай, що то глас Небесний. Скажу «танцюй» — танцюватимеш, а накажу співати — пісню затягнеш. І щоб ніяких мені «Мамо, а що?». Тямиш?

— Так...

— І слухай мене уважно, бо я двічі повторити не зможу. А зараз запам’ятай — якщо залишишся сама, йди до хрещеної в Нічне.

— Так вона ж померла!

— Зате село стоїть.

— І що я там буду робити?

— Візьмешся в найми. А ти що хотіла? Корону царську?

Гафійка промовчала.

— І обіцяй мені — зараз, тут же обіцяй, хрест святий цілуй, — що ніколи на відьмування не пристанеш! Хай хоч там що, хай хоч небо на землю падає — а ти щоб до чаклунства ніяк! Ну, чого ти ждеш? Заклянися!

Срібний хрестик на тоненькій шворці неначе сам підлетів до дитячих губ.

— Обіцяю. Мамо, вони хочуть нас убити? За що? Що ми зробили? Хіба ми... я... тобто... Закон же один для всіх.

Уляна тихенько засміялася.

— Закон? Ти поменше бігай з малим писарчуком, то й дурниць не молотимеш.

Вже не бігатиме. Зовсім .

Розуміючи, що іншої нагоди не буде, Уляна рвучко пригорнула Гафійку до себе, трохи схилившись, поцілувала в чоло, з усіх сил жмурячи повіки, щоб гарячі сльозі не текли по щоках, щоб часом не капнули на ніжну дитячу шкіру, і, знявши із себе разок червоних коралів, начепила доньці на шию.

— Хай тебе Господь благословить. Бережи себе, серденько моє.

Гафійка тільки схлипнула у відповідь. Мати ніколи нічого не казала їй про любов, і нині залишалася вірною собі. Вона просто приготувалася померти заради доньки.

— З Богом!

Старе дерево опиралося з обуреним рипінням, та Уляна, ламаючи нігті, все ж управилася із засувом. Її з’ява трохи розхолодила змовників — декілька чоловіків навіть відбігли від порога, незграбно розмахуючи палаючими смолоскипами, затиснутими у спітнілих, зашкарублих долонях. Уляна ледь не перечепилась об грубі колоди, що лежали біля входу, і зрозуміла, що добрі, богобоязливі селяни хотіли підперти ними двері.

Ці православні християни хотіли спалити їх живцем.

— Що це з вами, люди? Чого ви тут? Чи хтось захворів?

Уляна чула, як у неї за спиною важко, зі свистом, дихає Гафійка. Юрба, вбрана у грубе, поденне — а свята ж неділя! — обурено забулькотіла, нагадуючи киплячий казан, але ніхто не озвався. Усе село тут, гнівно подумала Уляна, від малих до немічних, тільки діда Павла немає і хворого Юхима, Левкових сина. А ці... вони або думають, що в підлому менше гріха наберуться, або ще хочуть перебратися до заутрені. Утім, байдуже. Їй вже однаково.

— А де ж твоє «дай боже», сусідонько красна? — нарешті виступила-виплеснулась наперед вертлява Горпина Дмитренко. Ця худа банькувата молодичка, з тих, що їм сам чорт не брат, безупинно звивалася — і коли йшла, і коли на місці стояла. Уляна думала — хоч і тримала ту гадку при собі, — що знає, звідки в того смикання ноги ростуть. Мало любить Петро свою Груню, тим-то вона й зла, як муха у Спасівку. — Де твоє «доброго здоров’ячка у пресвяту неділю»?

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Оксамитовий перевертень»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Оксамитовий перевертень» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


libcat.ru: книга без обложки
Сергей Болотников
Наталка Шевченко - Янголи, що підкрадаються
Наталка Шевченко
Наталка Шевченко - Привид у Домі Гукала
Наталка Шевченко
Наталка Шевченко - Найзаповітніша мрія
Наталка Шевченко
Наталка Шевченко - Подвійні міражі
Наталка Шевченко
Наталка Шевченко - Бранці мороку
Наталка Шевченко
Наталка Шевченко - Кривава осінь в місті Лева
Наталка Шевченко
Велемир Хлебников - Перевертень
Велемир Хлебников
Отзывы о книге «Оксамитовий перевертень»

Обсуждение, отзывы о книге «Оксамитовий перевертень» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x