Андрій Кокотюха - Темна вода

— Наприклад?

— Наприклад, не знайшли свого скарбу. Кожна людина повинна знайти свій скарб рано чи пізно. І це не обов’язково злитки золота чи скриня з піастрами.

— Нічого собі! Чого це тебе на філософію потягнуло?

— Просто я не спала вночі. Тебе не було, а я вже почала звикати.

— До мене?

— Чому це тебе дивує?

— А як же приятель, з яким ти зустрічаєшся півтора року?

— Тобі не здається, що ти мене допитуєш?

— А тобі не здається, що ти сама завела цю розмову?

— Вибач, — витримавши паузу, промовила Ольга. — Я справді даремно про все це почала... Якщо я заважаю, можу піти...

Вона розвернулася, але Мельник рвучко підвівся, зловив її за лікоть, розвернув до себе.

— Чекай. Це ти пробач, ми тут усі нервуємо. Сама знаєш, є причини... Ну... не дмися... Іди до мене...

— Ти справді цього хочеш?

— Справді.

— Тоді треба зачинити двері.

Після обіду Мельник вийшов на пляж. Спека стояла в самому розпалі, і засмаглі до коричневого чи попечені до червоного люди лежали на піску й траві з таким виглядом, наче надихалися нервово-паралітичного газу. Їх видно розморило так, що вони не хотіли навіть підніматися і йти в воду. Так само ті, хто стояв по пояс у річці, не надто поспішали виходити. Вони не плавали — просто стояли і базікали, чи медитували на протилежний берег. Лише дітвора верещала біля гірки, яку вже пересунули далі — за ніч вода в Десні суттєво впала.

Рятувальникам, яких Мельник побачив на пірсі, не було роботи. Розпечені спекою люди просто лінувалися плавати в теплій воді. Віталій відразу просік конфронтацію: двоє новеньких рятувальників стояли окремо, абориген Сергій демонстративно гуляв уздовж берега. Помітивши охоронця, Сергій неприязно зиркнув на нього і взагалі відійшов на протилежний бік пляжу.

Мельнику раптом стукнула в голову несподівана думка. Настільки несподівана, що він навіть зупинився посеред пляжу і почав сумніватися, чи правильну він обрав для себе лінію поведінки. Насправді в світлі останніх новин, почутих від Заруби, ситуація виглядала більш ніж прозорою.

Обухівський доживає тут, на базі, де він провів чверть століття, останні дні. Мабуть, він знає це, чи принаймні здогадується про намір нового хазяїна. Залишитися на своєму місці можна лише в один спосіб — зруйнувати його перспективні плани перетворення старенької бази відпочинку в сучасний туристичний комплекс. Зробити це дуже просто — відвадити звідси народ. Тому Заруба міг бути правий у своїх припущеннях: те, що відбувалося на Тихому Затоні, організоване навмисне, аби зашкодити його бізнесу. Правда, Мельникові не вірилося, що Обухівський убив п’ятьох людей, двох з яких він знав особисто. Але хто сказав, що він робив це особисто? Рятувальник Серьога теж не хоче втратити роботу. Або ще варіант — обидва хочуть напаскудити Зарубі на остання. Фінальний акорд, так би мовити.

А чого — цей кремезний рятувальник цілком міг затягувати рибалок під воду і тримати там, поки не захлинуться. Лютий і компанія, таким чином, тут ні до чого.

Але ж він, Віталій Мельник, бачив щось сьогодні вранці в пелені туману.

І весела компашка теж нагодилася, наче на замовлення.

Ні. Мельник мотнув головою, проганяючи зайві думки. Ця версія така сама неймовірна, як і та, яку він тепер перевіряє. Тому варто спочатку закінчити з однією і потім уже переключитися на іншу. Якщо ця не підтвердиться.

Віталій зайшов у воду, обходячи людей, і пішов прямо, занурюючись поступово по живіт, по груди, по плечі. Нарешті, набравши повітря в груди, він відштовхнувся від дна і кількома міцними гребками дістався середини річки. Тут дна під ногами не було, течія набирала силу, вода бурунилася довкола плечей. Ще раз глибоко вдихнувши, Мельник узяв курс на протилежний берег.

Коли відчув, що течія сильніша, почав молотити руками по воді. А потім занурився у неї з головою. Вода виштовхнула його, він знову занурився, з усієї сили зображуючи боротьбу з течією і майже не переграючи при цьому. Його несло далі, течія ставала все сильнішою. Краєм ока Мельник помітив — дехто з людей уже звернув на нього увагу. Ще трошки — і на нього вже дивилися рятувальники з пірсу. Чи помітив його відчайдушне становлення Серьожа, Мельник не знав.

Рятувальники швиденько спускали на воду гумового човна з навісним мотором. Такі Мельник бачив у іноземному кіно — тут Заруба не поскупився, закупив нормальне рятувальне обладнання. Відчув, що реально втрачає сили і скоро вже не зможе боротися з течією так, як кілька днів тому. Дуже скоро його реально потягне на дно.