Андрій Кокотюха - Темна вода

Заснув Мельник швидко, щойно голова торкнулася землі.

Прокинувся так само несподівано і невідомо від чого. Ніби хто штовхнув у бік. Дивно — Мельнику здалося, ніби він спав із розплющеними очима, така темрява стояла навкруги. Навіть місяць кудись заховався, хоча небо над верхівками дерев було рясно всипане зорями. Попри це довкола на відстані простягнутою руки було темно.

Вогнище догоріло, в ньому ледь жевріли вуглинки. Мельник спробував спати далі, повернувшись на інший бік, та сон чомусь не йшов. Тоді він вибрався зі спальника і мерзлякувато потер себе руками за плечі. Тут про себе нагадав сечовий міхур, і Віталій нарешті зрозумів, що його розбудило. Відійшовши далі під дерево, він помочився, підтягнув штани і, прихилившись до стовбура, закурив. Голова трошки паморочилася, але все це — від прийнятого на груди півлітра міцного алкоголю. Цигарка не привела до тями, від неї в роті стало тільки гірше, і Мельник кинув недопалок під ноги, затоптав вогник носаком. Тільки тепер зрозумів — у спальник він поліз взутий. Нічого, коли стільки вип’єш, не таке буває.

Шум, долетів до його вух, Мельник спочатку сприйняв за шум у голові. Потім виразно почув, як шум набирає форму голосів. Власне, це були не чіткі голоси, а чиїсь пересмішки.

Звуки доносилися з боку затону. Біля води хтось був і не особливо боявся сторонніх очей, раз так шумно себе поводить.

Пригнувшись, Віталій скрадливо посунув ближче до берега. Дерева розступилися перед ним, відкриваючи вид на темний Тихий Затон. Місяць раптово вийшов з-за хмари, освітивши своїм млявим світлом усе довкола, і Мельник укляк на місці від побаченої картини. На якійсь момент у нього відібрало дар мови.

Просто посеред затону кружляли, сплівшись у веселому хороводі, шестеро молодих дівчат. Кожна мала довге волосся, що сягало нижче плечей. На кожній було щось на кшталт білої нічної сорочки. Дівчата то занурювались у воду по плечі, то виринали по пояс. Власні ігрища їм дуже подобалися, бо веселий регіт ставав дедалі сильнішим. Тут одна з них побачила місячну доріжку, вирвалася з кола і пірнула просто в її середину. Її подруги з радісними вигуками зробили те ж саме і зникли з очей. Та не встиг Мельник навіть кліпнути, як вони вже виходили на берег.

Ставши рядком, вони майже синхронно нахилилися. Взяли сорочки за подоли і стягнули їх через голови. Їхні тіла сяяли, ніби просякнуті срібним місячним сяйвом. Взявшись за руки, сріблясті русалки знову завели хоровод, та раптом по черзі знову кинулися під місячні промені у воду. Причому не спричинили жодного сплеску.

Ззаду на плече Мельника лягла чиясь рука. Рвучко повернувшись, він побачив діда Івана. Очі його горіли в темряві якимось дивним, можна навіть сказати — нелюдським блиском. І дивилися вони не на Віталія, а ніби крізь нього.

— Подобаються тобі мої донечки? — запитав Шалига глухим, ніби утробним голосом, і Мельник помітив — губи його при цьому не ворушаться. Він справді наче говорив черевом.

— Д-донечки?

— Донечки, — дід сильніше стиснув його за плече. — Я їх так називаю. Вони давно тут живуть і все ніяк не одружаться. А вони ж молоді, їм заміж пора.

— Заміж?

— Чим погані? Все вони тут маються, нареченого собі шукають. Іди до них, іди, — дід пустив плече і розчепіреною правицею підштовхнув Мельника ближче до берега. Той позадкував і опинився біля самого краю води. Дід усе насувався, і Віталій відчув — зараз це чудовисько просто зіштовхне його в затон. Та враз дід зупинився і посміхнувся, показуючи повен рот ікол.

— Ви... чого?

— А ти — чого? Хто ти і для чого прийшов сюди, порушувати спокій цього тихого місця? Агов, дівчата, жених прийшов!

Русалки тут же виринули з води, обступили Мельника і завели довкола нього свій традиційний хоровод. Він не мін роздивитися ані їхніх тіл, ні їхніх облич. Бачив тільки довгі чорні та русяві коси, які метилялися з боку в бік, коли дівчата трусили головами, захопившись грою.

— Досить, досить! — зупинив їх дід жестом руки, і вони справді зупинилися, розірвали коло, стали рядком. — Подобається вам жених?

— Подобається, тату! — в тон відповіли вони.

— Тільки він один, а вас багато. Кому вибирати?

— Йому вибирати, тату! — пролунав стрункий хор.

— Ну, тепер гляди, — старий погрозив Мельнику скрюченим пальцем. — Дивись мені, вибери собі гарну дівку і скажи, чи зможеш жити з нею вічно.

— Вічно? — перепитав Віталій, ще нічого не розуміючи.

— Вічно, — кивнув старий. — Вони живуть під водою, і кого б ти не вибрав, вона забере тебе з собою. Ти назавжди залишишся тут, на Тихому Затоні.