Віктор Савченко - Діти Мардука

— Де ти взявся? Ти ж з будинку не виходив! — сказав він, подаючи руку.

— Не так питання треба ставити, — відказав я. — Треба запитати: куди тобі подітися? Цього разу, дякуючи Богові, пронесло.

— Наступний раз може настати для когось іншого, а не для тебе. Після того, як у «новинах» покажуть як горить зелена «швидка медична допомога».

— Покажуть згарище, — зауважив я.

— Ні, таки багаття, і вибух. А також водія й пасажира, що згоріли. — Костя витяг з кишені відеокамеру. — Ось тут усе зафільмоване. Диски я надішлю у два-три телеканали, а один — отому мисливцю, хай йому грець. Дивись, і пропаде бажання на нас полювати… Не в нього, звісно, а в тих, хто над ним. Ага, сідай на маршрутку і мотай на Лузанівку. Зараз підійдуть люди, яким тебе бачити не слід. Як і тобі їх… — Раптом Костя розпустив змійку на моїй сумці і вкинув у неї щось важкеньке. — Про всяк випадок… — сказав. — Обойма повна. А тепер хутко линяй. Я скоро під’їду.

На перехресті перед світлофором, де зупинився трамвай, у якому я їхав, пронеслася на великій швидкості з мигалками й сиреною пожежна машина. За мить промайнуло міліцейське авто, а слідом «швидка допомога», також із сиренами. Я, уже вкотре, завважив, що спостерігаю за тим, як стороння людина. Немовби все те не мало до мене жодного стосунку. У мені спрацював якийсь запобіжник, який не тільки попередив паніку, а й увімкнув байдужість. По кількох зупинках я висів з трамвая і вже розташувався на лавці, де ми вдень зустрілися з Костею. У сумці лежав пістолет і я відчував себе від цього незатишно, бо мені здавалося, що то не шматок металу, а кримінальна стаття, яка передбачає позбавлення волі. Але обставини, які склалися, передбачали тепер для мене позбавлення життя. І це не припущення, а справжня акція, ось вона — мало не здійснилася.

Що стало причиною полювання на мене? Жерці храму Мардука з Темного Сателіту знали, що мені дано було розгадати їхній намір, а це загрожувало оприлюдненню таємниці. Мене хотіли вбити, ні — депортувати з земного світу, аби я не заважав їм відродити тут боввана. Не самого боввана, а ідеологію царств, які увібрали в себе найбільший тоталітаризм і суцільне рабство Вавилонії, безмежну жорстокість Мідоперсії, завойовництво Грецької імперії, «залізну руку» над усім світом Риму. Справді, на мене полювали маги — жерці храму Мардука, сучасні мені земні виконавці яких увібралися в шати розмаїтих учень, вірувань і орденів, від ілюмінатів до марксистів.

Метафору про боввана Валтасар висловив у п’ятсот тридцять восьмому році до нашої ери, а розгорнути її — метафору у сам предмет, стало можливим тільки на порозі третього тисячоліття. І зробити це судилося мені.

Життя привчило мене ніколи не поспішати з висновками. Вирішення задачі часом лежало на поверхні, здавалося, простягни лише руку й відхили віко скрині… Та найчастіше це був «піддавок» сили, яка все робила, аби приховати справжню таємницю. У «скрині» щось-таки лежало, але те «щось» було «дезою». А траплялося, що під дезою було сховано «власне таємницю», насправді ж — дезу вищого рівня. У земному житті це трапляється суціль. Навіть письменники, у переважній більшості люди мислячі, бувають введені в оману дезою вищого рівня, стаючи носіями хибної ідеї і, що зовсім погано, хибної моралі.

Але тепер сумніву не виникало: я підійшов до істини. Мене хотіли позбавити життя жерці Вавилонського храму Мардука, котрі в образі земної людини мешкали близько двох з половиною тисяч років тому.

Втім, я не був переконаний у цьому до кінця. Не виключено, що їм, ні — тим, хто їх прислав, потрібна була ще одна ємність для мешканця Орбу, а головне — моє сховище знань, які я накопичував протягом усього життя і які дали мені змогу дешифрувати пророцтво. Така участь куди гірша, ніж просто смерть.

А тим часом стався великий злочин. Спалено живцем двох людей. Хто доведе, що то кілери? Я знову прокрутив у пам’яті сцену: якась сіра постать поралася біля бензобака — я бачив її зі спини, а потім вона пішла у бік дитячого майданчика, немовби щось розмотуючи на ходу. Тим часом інший чоловік не зводив з балкона квартири, де був я, предмет, схожий на трубу. З усього цей, на даху, не помітив того, котрий побував біля бензобака. Отже, Костя у цій події промайнув тінню. Засвітилися Бакс і той, хто був з ним. Двоє гевалів у зелених халатах, поза всяким сумнівом, бачили їх і від їхнього автомата втікали. Але вони вже там, де стануть свідками хіба що перед архангелом Гавриїлом. Напевне, бачив їх і той, що на даху.